Ярл Конг - Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг

- Та ти чого? - Та, на жаль, не спрацювало. Замість того, щоб рухатися в протилежну від мене сторону, до вхідних дверей, сестра підходить ближче. І я ще краще можу роздивитися це спотворене гидкими емоціями обличчя. І всі ці емоції стосуються мене. Деколи здається, що Альбіна бажала б не мати рідної сестри. Бути єдиною донькою. А деколи це і не здається, а так і відчувається. Без мене їй було б в тисячі разів краще. - Кірочка, Кірюша, наше маленьке сонечко, наша зірочка, як ти можеш підвести батьків? Розчарувати їх? Найкраща донечка, їхня надія та опора, і ось так, в ліжку, посеред дня? Не годиться.

- Альбін, ти щось хотіла? - Чим старше ставала сестра, тим її характер ставав все огидніше. Тим більше у нас з нею було суперечок, непорозумінь, кардинально протилежних поглядів на життя. І здавалося б це нормально, всі ми унікальні, всі ми по-різному міркуємо та вчиняємо. Проблема в тому, що вона гадала, що її думка це стала одиниця, котрої мають всі притримуватися, і по-іншому ніяк. Якщо було щось не так, як Альбіна хотіла, це, як мінімум, зіпсований настрій. Мій, мами, тата. А доходило і до гучних скандалів. Це при тому, що мої батьки максимально не конфліктні люди. Вони собі зроблять гірше, лише б донькам зробити краще.

- Ага, хотіла.

- Що? - Ця блаженна посмішка на її вустах, цей дивний блиск в очах сестри, і ще... Я відразу не помітила, але одна рука Альбіни була заведена за спину. Можна було б припустити, що вона як дбайлива сестричка принесла своїй рідній людині фруктів, квітів, вітамінів. Та я вже давним-давно виросла з віку, коли вірила в казки, тому ці припущення відразу зникають, так і не утвердившись.

- Довести справу до кінця.

Хочеться спитати яку ще справу, попросити її піти, бо голова і так лопається на шматки, а тут ще вона зі своїми ребусами, розгадавши які, стане тільки гірше, та не встигаю нічого вимовити, як залишаюся паралізована. А мій погляд спрямований на другу руку сестри, яка покинула свій сховок, і тепер вже я бачу цю п'ятірню.

- Аль..., - залишок імені застряг у моєму горлі, і ні туди ні сюди, перекриваючи доступ повітря в легені, через що я тут же починаю задихатися. Кисень миттєво покидає моє тіло.

- Батьки зробили помилку, привівши тебе у цей світ. Я вперше перевершу тебе, виправивши їхній косяк.

Кричати! Кричи! Давай! Рятуй своє життя! Негайно!

Всі ці послання червоними величезними буквами волають у моїй свідомості, з рота ж не вилітає ні словечка. А я сама не відчуваю ні ніг, ні рук, щоб спробувати якось втекти звідси. Бо втеча єдиний реальний вихід з цієї кошмарної ситуації, коли сестра повільно, але впевнено насувається на мене, а в її руці ніж. Той самий, яким вчора нарізалися відбивні. Той самий, яким вона мені погрожувала.

- Вибач, сестричко, нічого особистого, я просто позбавлю тебе від страждань, які завдасть тобі цей жорстокий світ.

Що мені вкололи? Якесь дуже сильне заспокійливе? Я не можу поворухнути кінцівками, таке враження, що вони взагалі не мої, і тільки голова належить мені, і тільки нею я можу заперечно махати, хоч так намагаючись зупинити сестру.

- Ти зробила величезну помилку, зазіхнувши на моє, так не слід робити. Це буде тобі уроком.

Це вона про Ніколаса? Про чоловіка? Ну, авжеж, очевидно, що про нього. Після нічної розмови не залишається сумнівів, що сестра мене всією душею ненавидить.

- Т...

Хочу сказати, що нічого не було. Що це було просто розмови. Що...

- Уроком на все життя. Більше ти ніколи нікого не забереш. Я про це попіклуюся.

Не знаю, що виглядає страшніше - ніж, який знаходиться в якихось десятках сантиметрах від мого горла, чи погляд Альбіни. Такий скажений, такий відбитий, такий... Мертвий. Так дивишся в очі покійнику, і вже нічого там не бачиш. Ні емоцій, ні почуттів, нічого. А якщо немає емоцій, почуттів, то як можна очікувати від такої людини співчуття? Поблажки? Прояву доброти чи хоча б милості? Таку людину вже варто відпустити, в кращі світи, та проблема в тому, що вона разом з собою хоче затягнути туди й живих. В цьому випадку мене.

- Дивися мені у вічі. Я хочу, щоб ти завжди відчувала мене поряд, навіть там, у тому світі, і завжди пам'ятала, яку помилку ти зробила, забажавши мого чоловіка.

Я не можу себе ні захистити, ні врятувати, нічого, то хоча б не доставити насолоди сестрі. Не дати їй бажане. Піти в протиріч її забаганці. Хоча б раз у житті. Хоча б востаннє...

- Відкрий! Негайно!

Саме тому її бісить, коли я закриваю повіки, відмовляючись дивитися у вічі смерті. Смерті, яка витріщається на мене очима рідної сестри. І яка вже холодним вістрям ножа втискається в горло, пускаючи перші краплі крові...

- Відкрий, а то буде гірше!

Попереджає Альбіна, а я негативно хитаю головою, про себе думаючи, а що може бути гірше? Вона вб'є мене з секунди на секунду, що може бути гірше смерті?

Та я вкотре недооцінила ступінь збоченої уяви сестри...