Ілона Волошин - Спадок на трьох, Ілона Волошин

Епілог

Буду відвертою, летіти бізнес-класом мені сподобалося, якщо, звісно, не зважати на вартість квитка. Дорогою ми з Ґвен багато розмовляли, навіть незважаючи на нічну пору. Говорили про батька і матір. До речі, я дізналася, що наш батько дуже полюбляв рибалити і ледь не кожні вихідні проводив на пристані.

Знайомство Оскара і Ґвен відбулося в дуже спокійній обстановці, у батьковому маєтку. Вони добре порозумілися, і від цього я щаслива. А ще щасливішою мене робить повернення Ґвен додому. Хоча вона прилетіла лише на кілька днів,  до судового засідання, я вже уявляю реакцію матері.

Також дорогою я багато дізналася про свого племінника. Наприклад, те, що він захоплюється баскетболом і любить детективи. Це в нас точно від батька.

Ґвен пригнічує ситуація з Брайаном, і мене, чесно кажучи, також. Але їй потрібен час. Удома вона зможе трішки перезавантажитися, коли знову ступить на поріг нашого будинку, свого будинку.

— Мамо! Мамо! Ми приїхали, швидше сюди! Мамо! — кричу я з порогу, хоча вже сама потопаю у вирі емоцій.

— О, люба, зараз спущуся. Ти приїхала? — Здалека лунають материні кроки, я відчуваю на собі хвилювання Ґвен і Метью, беру їх за руку.

Цей момент… Коли світ завмирає… Мати здіймає очі вгору.

— Матусю, глянь, кого я тобі привезла! — її очі спалахнули і загорілися вмить.

— Ґвен? – мати на мить завмерла в очікуванні. — Ґвен, доню, це справді ти? Господи, ти приїхала! Яка я рада тебе бачити! — Обійми в коридорі стали вже нашою традицією. — А це хто?

— Мамо, це Метью. Твій онук! — Мати провела по нас очима, а тоді по хлопчику, який був не менш розгубленим за нас.

— Привіт, Метью! Я — твоя бабуся!

Я готова втратити пам’ять, щоб прожити цей момент знову. Стільки ніжності, турботи, переживань, спогадів і пригод приніс мені цей час, а головне, він повернув мені мою сім’ю. Бо тільки з віком розумієш, що найважливіше у житті — родина.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍