Ірвін Шоу - Нічний черговий

сумнівів,— запевнив я його, і це була цілковита правда.— А як з п'ятнадцятьма тисячами на фільм? Може, й там будуть якісь корективи?

— Ні, даю вам слово честі.— Він підняв свій келих.— За Опівнічний Сон. — Ми радісно цокнулися. За той час, що кінь пройшов шлях від хворого невдахи до переможця в трьох заїздах, я дуже прив'язався до тварини. І мені було шкода з ним розлучатися, про що я й сказав Фабіану.

— Боюсь, мій друже, вам властиві інстинкти банкрута,— відповів він мені.— Ви ще не настільки багаті, щоб володіти тими кіньми, яких любите. Те саме і щодо жінок.— Він багатозначно поглянув на Лілі. В Парижі стосунки між ними стали дещо напружені. Можливо, до цього спричинилися доволі часті ділові наради Фабіана з Надін Бонер, які відбувалися о будь-якій порі доби. Я, навпаки, старанно уникав поїздок на студію, де знімався фільм, і більше не бачив людей, зв'язаних з його постановкою.

— Знаєте, що нам треба зробити? — раптом пожвавився Фабіан.— Купити машину. Ви нічого не маєте проти «ягуара»?

Ні я, ні Лілі не мали нічого проти «ягуара».

— «Мерседес» буде занадто впадати в очі,— зауважив Фабіан.— Ми не повинні справляти враження нуворишів. Крім того, я хотів би зробити дещо залежне від мене для бідної старої Англії.

— Отак і треба казати,— пожартувала Лілі.

Офіціант приніс чорну ікру.

— Залиште, будь ласка, тільки лимон.— Фабіан відсунув таріль з крутими яйцями та цибулею.— Дозвольте нам не псувати насолоди.

Офіціант ложкою насипав кожному гірку сіруватих перлів. Я куштував ікру вчетверте за все своє життя. І добре пам'ятаю три попередні рази.

— Отже, ми вилітаємо в Цюріх,— оголосив Фабіан.— У мене є невелика справа в цьому діловому місті. Там ми й купимо машину. Я вважаю, що чесні торговці автомобілями є тільки в Швейцарії. Крім того, там є один першокласний готель, який я дуже хочу показати Дугласу.

«Що, якби зараз,— подумав я,— старого доброго Майлза Фабіана побачили в Лоуеллі, штат Массачусетс? Або якби мене побачив Друсак?..» В наступну мить я пожалкував, що згадав про Друсака. До речі, Фабіан і досі не поцікавився, звідки в моїй валізі взялися ті сімдесят тисяч доларів, а я сам теж не квапився розповідати. В Парижі Фабіан більшу частину дня проводив на зйомках. Він називав це «стежити за виробництвом», а я тим часом оглядав місто. Коли ж ми сходилися, майже завжди з нами була Лілі. Я був певний, що жоден з нас не має бажання ознайомлювати її з деталями нашого партнерства. А сама вона, коли й дивувалася з того, що її несподіваний нічний партнер у флорентійському готелі виявився близьким приятелем і компаньйоном її багаторічного коханця, то ніяк цього не виказувала. Я прийшов до висновку, що вона воліла нікого ні про що не питати, поки її годують, обожнюють і водять по цікавих місцях. У неї була аристократична зневага до механізму підготовки подій. Вона належала до тих жінок, яких просто не можна уявити собі в кухні або в конторі.

— Мені здається, настав час зачепити в нашій розмові одну делікатну тему, — мовив Фабіан, спритно намазуючи ікру на тости так, щоб не загубити жодного зернятка.— Це питання кількості. Точніше, число «три».— Він поглянув на Лілі, потім на мене.— Ви здогадалися, що я маю на увазі?

— Ні,— щиро признався я.

Лілі мовчала.

— Це число не зовсім підходить для подорожей,— вів далі Фабіан.— Воно веде до розбрату, ревнощів, трагедій.

— Тепер і я все зрозумів,— сказав я, відчуваючи, що несподівано зашарівся.

— Гадаю, ви погодитесь, Дугласе, що Лілі — надзвичайно гарна жінка.

Я ствердно кивнув.

— А Дуглас — дуже привабливий молодик,— по-батьківському лагідно вів Фабіан.— І стане ще привабливішим, коли звикне до багатства і справить собі новий гардероб, а ми йому допоможемо це зробити, тільки-но приїдемо в Рим.

— Так,— озвалася Лілі. Вона сиділа, втупившись у свою тарілку.

— Треба дивитися правді в обличчя. Я старший за вас обох. Гадаю, ніхто не стане цього заперечувати. Шанси для біди дуже великі — Фабіан наклав собі ще ікри.— Якщо у вас, Дугласе, є дама, яку ви могли б узяти з нами в подорож, чому б вам не зв'язатися з нею?

В ту ж мить хвиля ніжності, змішаної з жалем, принесла мені образ Пет. Роки, проведені в «Св. Августіні», не сприяли згадкам про неї. Захисне крижане заціпеніння, яке найшло на мене того останнього дня у Вермонті, тепер у компанії Фабіана й Лілі почало відтавати. Я признався собі, що хотів цього чи ні, а знов розкрився для давніх почуттів, давніх уподобань, для згадок про минулі втіхи. Але якби Пет і була зараз вільна, важко сказати, як вона поставилася б до моїх стосунків з Фабіаном і до нашого нинішнього способу життя. Дівчині, що віддавала більшу частину свого скромного заробітку шкільної вчительки на допомогу втікачам з Біафри, навряд чи сподобалася б людина, яка ложками їсть чорну ікру. Та і я сам — через ту ж таки причину. Евелін Коутс була б кращою кандидаткою на місце в нашій маленькій групі, вона стала б цікавою компаньйонкою і для Лілі, і для Фабіана. Але хто знає, якою вона виявиться на цей раз — ніжною, як тієї останньої неділі в моєму номері, чи гостроязиким вашінгтонським службовцем і діловою коханкою, яку я зустрів на коктейлі у Хейлів? Треба також враховувати, що одного дня нас із Фабіаном можуть викрити. Навряд чи її кар'єрі урядового юриста сприятиме, якщо одного дня її затаврують як приятельку двох злодіїв.

— Боюся, що зараз я нікого не можу пригадати,— визнав я свою поразку.

На обличчі Лілі, здається, майнула невловна усмішка.

— Лілі,— не вгавав Фабіан,— а чим тепер займається твоя сестра Юніс?

— Розважається з Голдстрімською гвардією,— кинула Лілі.— Або з Ірландською гвардією. Я забула, хто нині чергує в палаці.

— Як ти думаєш, схоче вона приєднатися до нас на деякий час?

— Думаю, що схоче,— відповіла Лілі.

— А вона зможе, якщо ми дамо їй телеграму, зустрітися з нами завтра ввечері в готелі «Бор-о-Лак» у Цюріху?

— Цілком імовірно,— сказала Лілі.— Юніс легка на підйом. Коли ми повернемось до готелю, я дам їй телеграму.

— Ви згодні, Дугласе?

— Чому б ні? — Як на мене, все це було занадто цинічно, але я й сам тепер був повноправним членом