Джонатан Страуд - Череп, що шепоче, Джонатан Страуд

— Вони пішли, — сказала Кет Ґодвін. — Пропали... Як гадаєш, Люсі?

— Так, повітря ніби очистилось... Зачекай! Виходить, ти знаєш моє ім’я?

— Температура знову підвищується,— обізвався Джордж. — Уже дванадцять градусів...

Напруга зникла. Всі несподівано відчули, як близько на нас чатувала небезпека. Ми швидко вийшли з кола й прибрали ланцюги.

Дві наші команди стояли й дивились одна на одну.

— Послухай-но, Квіле, — мовив Локвуд. — У мене є пропозиція. Сваритись тут не годиться. На це в нас буде інше місце й час. Нам не дуже приємно працювати разом, тож розділімось. Шукаймо, де кому до вподоби, тільки не заважаймо одні одним. Так буде чесно?

Кіпс неквапом обтрушував манжети — так, ніби злякався, що міг підхопити від нас бліх.

— Гаразд. Тільки, будь ласка, без несподіваних появ. А то ще випадково без голів залишитесь.

Без зайвих слів ми покинули майстерню й подалися назад у прохід. Коли ми повернулися до передпокою, Локвуд зупинився.

— Кіпс недовго сидітиме там, — прошепотів він. — Спочатку вони оглянуть майстерню, зміряють температуру, а потім — і дуже скоро — вирушать навздогін за нами. Якщо тут є якісь папери, їх треба відшукати негайно. Люсі! Я розумію, що тобі цього не хочеться, але зараз саме час порадитись із нашим приятелем-черепом!

Я без великої охоти розстебнула Джорджів рюкзак.

— Не дуже це мені подобається, та коли в нас обмаль часу... — я дістала з рюкзака склянку й крутнула кришку. — Духу! Ти впізнаєш це місце? — спитала я, нахиляючись нижче. — Де був кабінет твого господаря? Можеш сказати нам?

Скло залишалось холодним і темним.

— Підсунься ще ближче, — запропонував Локвуд.

— Ще ближче? Я й так уже мало Джорджеві шию не лоскочу!.. Духу, ти чуєш мене? Чуєш? Дурниці це все, та й годі! Тільки час марнуємо...

— Нагорі.

Я відсахнулась, побачивши в склянці зелений спалах. Проте й голос, і сяйво тут-таки вщухли.

— Каже, що це нагорі, — поволі відповіла я. — Він чітко промовив: «Нагорі». Та чи справді...

Проте Локвуд був уже на півдорозі до дверей.

— Чого ви чекаєте? — вигукнув він. — Мерщій! Час минає!

Прогнилі сходи не давали нам піднятись нагору так швидко, як нам хотілось. Вони ледве-ледве витримували нашу вагу. До того ж, нам доводилось переступати через купи каміння й тиньку. Крізь діри в стелі сяяли зірки. А ще дорогою нам доводилось раз у раз змірювати температуру, прислуховуватись і приглядатись, чекаючи не тільки на Гостей, але й на наших суперників. Температура нагорі трохи впала, чулося тихе тріскотіння й свист. Окрім того, Локвуд помітив незначні сліди ектоплазми. А вгорі на нас чекала ще одна несподіванка.

— Погляньте на плінтус! — зауважила я. — Що це за темні плями вздовж нього?

Джордж нахилився й посвітив туди ліхтариком.

— Сліди якогось жиру, — сказав він. — Схоже, ніби вони залишились по тисячах...

— Щурів, — нетерпляче закінчив Локвуд, перестрибуючи через дві останні сходинки. — Забудьте про них. Ходімо!

Ми опинилися на великому квадратному майданчику під обваленим дахом. Він лежав майже просто неба, й підлогу геть засипало сухим листям і галуззям, що перемішалося з брудом та рештками гнилих дощок. Холодне місячне сяйво проникало сюди з-поміж гнилих балок, що залишились від даху. Коридор, який вів углиб будинку, був наполовину завалений камінням. Сходи повертали вбік, знову ведучи нас до передньої частини будинку. Попереду видніли відкриті проходи до трьох кімнат.

— Так... — прошепотів мені на вухо голос привида. — Тут...

— Ми на місці, — сказала я. — Кабінет Бікерстафа — в одній із цих кімнат.

Тільки-но я назвала це ім’я, як потойбічний звук аж ударив мені у вуха, перетворившись із віддаленого тріскотіння на оглушливий гуркіт. Порожнім будинком промчав легенький вітерець, підхопивши за собою з підлоги листя й обривки паперу. Зі сходів попадали уламки тиньку й гнилого дерева.

— Цього імені краще тут не згадувати, — застеріг Локвуд. — Яка температура, Джордже?

— Вісім градусів. Стабільна.

— Залишайся тут і стеж, чи не йде сюди Кіпс. Люсі, ходімо зі мною.

Ми без жодного звуку перетнули майданчик. Я озирнулась на Джорджа, що саме зайняв місце біля перил, звідки було добре видно сходи й частину передпокою. Настрій у нього, здавалося, був спокійний, про втому ніщо не свідчило. Біль, наскільки я могла судити, його вже не турбував.

З розв’язаного Джорджевого рюкзака визирала верхівка склянки з привидом, у якій ледве жевріло зелене сяйво.

— Так... — шепотів голос. — Так, моя розумнице... Ви вже близько...

Зараз цей шепіт здавався мені радше нетерплячим.

— Середня кімната... Під дошками підлоги...

— Він каже, що це в середній кімнаті, — повторила я.

Локвуд підійшов до середнього проходу, зазирнув туди — і вмить відсахнувся.

— Холод! — сказав він. — Просто-таки пронизує!

Я зняла з пояса термометр і просунула до кімнати. Мою руку відразу обдало пекучим холодом.

— Усередині — п’ять градусів, — повідмила я. — А тут — вісім. Серйозна різниця!

— І не тільки холод, — Локвуд дістав з-під пальта темні окуляри й поспіхом начепив їх. — Тут ще й павуки. І величезний Смертний Вогонь! Отам, біля вікна.

Смертного Вогню я не бачила. Для мене це була звичайна простора кімната з великим віконним отвором. Як і по всьому будинку, тут не було жодних меблів. Я спробувала уявити, який вигляд ця кімната мала за часів Бікерстафа: письмовий стіл, стільці, портрети на стіні, книжкова шафа — чи навіть дві, годинник на каміні... Ні, це неможливо. Минуло забагато часу, тож загрозлива порожнеча здолала все.

Струмінь місячного світла, проникаючи через віконний отвір, осявав усе сонним, туманним сріблом. Раз чи два в моїй голові лунав тихий шум, та майже щоразу він раптово вщухав, ніби вичавлений тяжкою тишею, що панувала в кімнаті.

Зі стелі по кутках звисали щільні, запорошені шари павутиння.

Так, то було воно — лігво привида цього будинку. Моє серце болісно тьохнуло, а зуби зацокотіли. Я ледве тамувала паніку. Що там розповідав Джоплін? Люди стояли надворі й бачили, як у вікні щось ворушиться...

— Локвуде, — прошепотіла я. — Це та сама кімната, де були щури. Тут помер Бікерстаф. Нам не треба сюди заходити...

— Не бійтеся — обізвався в моїй голові голос привида. — Вам потрібні папери? Посередині підлоги, під дошкою. Просто підійдіть