Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Прикрила очі, побачила те, про що він говорить.

— Дзвони саме на нього, щоб я бачив, що це ти. Для перевірки буду ставити запитання.

Кивнула, я була в шоці від того, що сказали. Правитель, бачачи моє здивоване обличчя, усміхнувся і потріпав по волоссю.

— Сьогодні ж було без ментальних атак? — запитав він у магістрів.

— Був невеликий вплив. Ліє, ти дуже обережно самостійно застосовуй дар.

— Я коли дивлюся те, що не стосується сусідів, то все добре. А як сусіди, так по голові б'є.

— Вільна.

Піти мені не дали, магістр Ялин перехопив і задоволено ручки ще потирає.

— Покажи, чого тебе тут навчили.

— Ножі метати і з арбалета легкого стріляти.

Магістр зняв зі спини мій полегшений арбалет з посмішкою і вручив мені. Ми відійшли вбік, і я показала, чого навчилася. Він задоволено хмикав, поки я стріляла і кидала ножі.

— Молодець, однак. Думаю, до вступу тебе тут добре підготують фізично.

— Мені б битися навчитися.

— Навчишся. Тебе зараз страшно тренувати, ти ж дрібна. Стукни трохи сильніше і перелом. Тож зміцнюй м'язи і тіло загалом. Працюй над швидкістю реакції та спритністю. Тому що бути нарівні з хлопцями тобі буде завжди важко. А ось бути більш спритною, швидкою, гнучкою запросто. І гадаю, Нік навчить тебе з часом обертати силу противника проти нього ж. А там, років через десять-п'ятнадцять і я почну допомагати. Поки що тебе зайвий раз зачепити страшно. До речі, поки ти спала, був напад нечисті на фортецю. Хлопці як діти малі реагували.

— Верещали?

— Ні, раділи, що наживо цю всю гидоту побачили. На щастя, нічого всередину не пролізло. На завтра призначили спільний похід.

Дідусь ще раз перевірив план походу і що змін немає. Зранку змогла поспостерігати, як студенти йшли з місцевими військовими пішки.

— Не сумуй, тобі нудьгувати ніколи буде, — сказав у мене за спиною Нік. — Думаю, можна вручити тобі дерев'яний меч.

— Правда?!

— Правда, — мені скупо посміхнулися і кинули дерев'яний меч.

При спробі зловити його з льоту отримала цим же мечем по лобі. Тренував мене чоловік три години поспіль. Показував стійки й елементарні прийоми.

— Ніку, досить уже! — не витримала мама.

— Маїта, ми всього три години працювали. Це не так багато і дитині було в радість, тому й затрималися. Мала, ти як?

— Було здорово! Але вже дуже голодна!

— Ось, нормальна реакція. Ліє, поки ти не втекла в їдальню, попереджу. Завтра тіло болітиме!

— Угу, — сказала і втекла.

Тіло почало боліти до вечора. І коли Алекс та інші вже повернулися, я ходила вже насилу. Щоправда, варто було перетворитися кілька разів туди й назад, стало легше. Нік на це тільки посміхнувся. Мовляв звикай. Студенти були тільки злегка пошарпані, зашивати і лікувати потрібно було по мінімуму. Алекс присів поруч зі мною на колоді й погладив кошеня по спинці.

— О, вона вже обертається! — почула від його одногрупників.

Я підняла голову й уважно подивилася на того, хто говорив. А цей індивід присів поруч навпочіпки і став тискати кошеня. Кошеня в моїй особі спочатку отетеріло від нахабства. Подивилася на очманілого друга і вчепилася всіма чотирма лапами в нахабу.

— Ай-яй-яй! — заголосив бідолаха.

— Дивлюся, когось життя нічогісінько не вчить, — хмикнув Ялін, — тобі що, на практиці мало дісталося. Казали тобі, не чіпай дитинчат. Лія, виплюнь його руку, він їх ще після нечисті не мив. Це непорозуміння тільки дивом живим і цілим залишилося. Удумав нечисть руками чіпати. "Вони ж такі маленькі й миленькі!" — передражнив магістр студента.

Я відпустила жертву милоти й наївності. Алекс обережно погладив між вушок, почувши тихий рик, прибрав руку. Фиркнула, дивлячись на бідолаху, що віддалявся, і потягнулася на колоді. Потім підійшла до друга і потерлася об його куртку мордою і полізла тертися об підборіддя. Почула смішки від інших студентів.

— Підкорювач жіночих сердець, — сказано було зі знущанням, — тебе не бентежить, що вона для тебе маленька? Чи на маляток тягне?

Друг не встиг відреагувати, і хлопці вже драпали від дрібного сердитого хижака. Мене не бентежили їхні розміри. Я була розлючена і страшна в гніві.

— Ідіоти! — сказав тихо Лішкорт і зобразив рука—обличчя. — Ліє, бережи зуби і бий кігтями.

— Магістр! — взмолилися студенти, яких я ганяла.

— Що? Жарти у вас безглузді. А Алекс це кошеня довго няньчив. І вам просто пощастило, що за вами ця малявка ганяється, а не її захисник.

Алекс хитро посміхнувся на слова магістра і швидко перетік у другу іпостась. Його одногрупники драпали вже від великого кота, зовсім забувши, що вони можуть у вовків обернутися. А Алекс тільки бігав і гарчав у них за спиною. Хотів би їх порвати, швидко наздогнав. Ця біганина повеселила всіх, хто бачив. Алекс усе ж наздогнав і легенько зачепив лапою одного й іншого і став уже від них тікати.

— Не будемо ми з тобою у квача грати! — крикнув один із хлопців.

А його друг зупинився і розсміявся.

— Якби він хотів, порвав би нас. А ми як два ідіоти забули, що можемо перетворитися.

Студенти й військові, що були в походах, розійшлися. Алекс лизнув кошеня у вухо і теж пішов у фортецю, біля входу перетворився. Сьогодні ж увечері до фортеці прибув ще один чоловік. І багато хто потім чув лайку між ним і однією з місцевих жінок.

— Хто це? — запитала в батька.

— Ім'я тобі нічого не скаже. Але звуть його Роян. У нього була тривала відпустка, а вона не захотіла з ним їхати. І Дерек закрутив із його жінкою роман. Вона йому не сказала, що в неї є чоловік. Ось вони удвох стосунки і з'ясовують.

Батько щось зрозумів і швидко закрив мені вуха та ще й заклинання виставив, щоб я зайвого не почула. Я тільки зі здивуванням подивилася на нього.

— Лаються, до того ж такими словами, що тобі краще не чути в будь-якому віці. У Дерека вистачило розуму не лізти, он дивись, над стіною крадеться.