Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

—  Він уже в тому стані, щоб говорити?

— Так, Бос. Можете почати допит.

Я обвожу поглядом сирий підвал, що так і тхне пліснявою в перемішку з кров’ю, з думкою, що нікому не можна зараз довіряти. Тому киваю своїм охоронцям, щоб вони зачекали мене зовні. Ті покірливо виходять з приміщення.

— Алі Ахмат, так тебе звуть? — один з поплічників лідера терористів.

Чоловік на моє запитання навіть не реагує. Так і сидить, прив’язаний до стільця, низько звісивши голову. Щоб привернути до себе увагу, мушу потягнутися рукою до відрослого волосся, щоб міцно його стиснути й підвести розфокусований погляд на себе.

Близько тридцяти хвилин тому мої хлопці вкололи цьому покидьку сильну наркотичну речовину, яка змушує мозок стати схожим на жиле, а язик розв’язатися. Та бачу, що з дозою вони трохи не розрахували. Алі весь вкритий краплями поту, а його грудна клітка все сильніше здіймається.

Мені потрібно його розговорити, перш ніж він віддасть Богу душу.

— Яку гру почав «К.А.Т.»?

— Гру? — губи кривляться в посмішці й терорист починає реготати на весь підвал. Я ж спостерігаю за цим всім і розумію, що мені взагалі не смішно. — Точно, гра… Ми граємо у квача. І ти квач.

Алі сміється все голосніше, а мої очі стають повністю чорними від злості. Замах, удар, і дурнувата посмішка стирається. На її місці залишається тільки густа кров, що зі слиною стікає по підборіддю. Я ж спокійно дивлюся на огидне видовище майбутнього смертника.

— Хто за вами стоїть?

— За нами стоїть могутній лідер. Один тільки його наказ і ми його виконаємо.

— Назви його ім’я.

А у відповідь знову гучний сміх, більше схожий на божевільний.

Що ж, я не планував мастити руки, але розумію, що по-іншому не вийде. Мені потрібна інформація і я її отримаю. Байдуже яким шляхом.

Цьому покидьку біль дорівнює насолоді, я це зрозумів після першого удару. Тому марно витрачати час не збираюся. На металевому столі лежала ще одна ампула з рідиною, яку я набрав до шприца. Так, ця доза буде смертельною, але він розповість усе, що знає.

Не церемонячись, я встромив шприца у безвольне тіло і натиснув на поршень. Кілька секунд і він пустий. Мені ж залишається далі ставити запитання, в надії почути на них відповіді.

— Хто ваш лідер?

Мотузка натягнулася на тілі, що зараз корчилося від болю. Але я йшов до кінця.

— Ім’я. Назви мені бісове ім’я!

— Не знаю… Ніхто не знає. Він тільки дає вказівки, ми виконуємо.

— Що він замислив? — Алі відкриває рот, щоб відповісти, але натомість я чую тільки передсмертні хрипи. Це дуже невчасно, бо я маю дізнатися інформацію. — Що цей виродок хоче зробити!? — гарчу я.

— Х-хоче владу…

— Хоче владу у Джорджії? — у відповідь негативне хитання головою.

— Флорида. Він хоче забрати собі Флориду.

Мене ніби крижаною водою обливають, коли я розумію, що боротьба за Джорджію тільки розминка. Пацюк має намір захопити владу у Флориді. І він над цим активно працює, послаблюючи мої сили.

— Коли буде наступ?

Кілька секунд смертник мовчить, мені здається, що він вже і не заговорить. Та тільки я помиляюся, коли бачу навпроти очі, що налилися кров’ю через потріскані капіляри.

— Він уже почався. Відлік почався. Тік-так…

Руки охоплюють голову і я намагаюся осмислити почуте.

— Тік-так, тік-так… Ти квач…

Я дивлюся на Алі що б’ється у конвульсіях. От-от і його страждання закінчаться. Але на останок він все одно залишає мені попередження.

— Тік-так… він уже близько… дихає тобі у спину.

Машинально я повертаюся назад, але там нікого немає. І коли я це розумію, Алі обм'якає у кріслі, залишаючи мене сам на сам з думками.

— Прокляття!

Кулак вдаряється об металевий стіл і я розбиваю кісточки. Мені хочеться, щоб біль хоч трохи протверезив розум, але натомість нічого не відбувається. Хаос тільки наростає, а Морок, що стоїть поруч негативно хитає головою, коли у мене з’являється думка про страх.

Алі сказав, що хтось дихає мені у спину. Хтось, хто має велику владу і готовий до наступу.

Та чи готовий я до того, щоб оборонятися?