Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

Аліна прокинулась сьогодні доволі рано, довго возилась в ліжку та врешті-решт вирішила встати. Сонце лише тільки піднялось за горизонт, яскраве та приємне, але вже майже не тепле. Осінь завітала так несподівано, що й слів не було як виразити той сум, що поселився у ватажка в серці. Наче вчора всі дорослі заснули та дітям відкрився новий світ. Наче вчора прийшла весна в Столицю. Та минуло вже навіть літо. Осінь вже давно осіла в місті. Листя на деревах вже пожовтіли, земля потроху замерзає.

​Ватажок розкрила ковдру та відчула холод. Вже не вдягнеш літні шорти та коротку футболку. Дівчина встала та потягнулась. Відкрила шафу та дістала спортивні штани та кофту з довгими рукавами та високим коміром. Швидко вдяглась та деякий час поміркувала, чи вдягати куртку. Поки зарано. Вийшовши з кімнати, ватажок піднялась на четвертий поверх. Звідти по драбині вилізла на дах, привітатись з дозорними.

​На вулиці був невеличкий вітер, вже не теплий та лагідний. Аліна згадала за куртку та пожалкувала, що все ж таки не вдягнула її. Дівчина відчула як почала трястись від холоду, але випрямилась та пішла до хлопців та дівчат. Дозорні Замку Вітрів мінялись як тільки встає сонце, то ж зараз вже була нова варта. Діти побачивши ватажка, привітались з нею та повідомили, що нічого цікавого не відбулось.

​Вже більше місяця пройшло з останньої битви, яка була з Імператорською Школою. Аліна навіть організовувала загін розвідки, який ходив то школи Її Величності. Діти повернулись в той же день. Вони розповіли, що коли дістались школи, то нікого там не зустріли. Ворота були вільні, територія школи безлюдна. Сама школа стояла відкрита, тому діти племені Вітрів наважились зайти в середину. Зустріли їх безлад та хаос. Всюди розкидане сміття, палиці. Покинуті рюкзаки та продукти. І ні одної дитини.

​Обійшовши всю школу, розвідники все ж таки знайшли декількох дітей, які спали як всі дорослі. Та коли вони заснули – було не відомо. Чи від тортур Імператриці та її воїнів. Чи можливо заснули після розпаду Імператорської Школи. Більше нікого. То ж закинули в рюкзаки корисні речі, що знайшли, та школу залишили, двері зачинили.

​Також завдання розвідників було навідатись хоча б до одної колишньої провінції Імператорської Школи. Вирішили йти до Скляної Школи. Зустріли дітей холодно, багато розмов не розводили. Та все ж плем’я Вітрів дізналось трохи про свого ворога. Після того, як Імператриця була ув’язнена та Імператорська Школа програли в останній битві, поселення на декілька днів занурилось в хаос. Діти почали збирати речі та розходитись. Один з командирів Школи намагався взяти владу в свої руки, але інші не погоджувались. Між воїнами почались бійки. Хтось зайняв одне крило Школи, хтось інше.

​Щодо слуг - вони взагалі не хотіли чекати нового господаря, вони взагалі не хотіли повторення правил, які встановила Люда. Про це слуги повідомили воїнам, та ті навіть слухати не захотіли. Або так як було – має бути, або йдіть собі. Тому слуги почали йти. Багато з дітей Імператорської Школи пішли саме до Скляної Школи. Ті спочатку приймали всіх, потім почали відмовляти. Плем’я не маленьке, всіх треба годувати, а продуктів в магазинах майже не залишилось. Оскільки треба й так влаштовувати довгі пошукові експедиції, та тепер й їжі ще більше треба збирати. За інші колишні провінції діти нічого не дізнались, та напевно до них теж ходили біженці з Імператорської Школи.

​Воїни Імператриці довго не боролись за владу. В якийсь момент вони самі розійшлись, оскільки слуг майже не залишилось. Де вони зараз – не відомо, та Скляна Школа і не мала наміру дізнатись про це. Вони були вільні та цього було достатньо.

​Аліна закрила очі та глибоко вдихнула. Розвернулась до осіннього сонця та підставила обличчя промінчикам. До холоду звикла та до думки, що вже пройшло пів року з моменту, як всі дорослі заснули – ні. Трохи побувши на даху, ватажок побажала гарного дня та пішла в перший корпус. В їдальні її зустріли вожаті, що займались сніданком. Одразу ватажку було запропоновано гарячого чаю, від чого дівчина не відмовилась. Посидівши за столом, поспостерігавши за дітьми, ватажок відігрілась та вирішила навідатись воріт Замку Вітрів.

​Відкривши вхідні двері, Аліна вийшла на вулицю з чашкою чаю. Пар від гарячого напою піднімався догори, а аромат приємно тішив дівчину. Вона позіхнула та помахала дозорним. Та за мить, один з дозорних вхопив трубу та почав бити по ній металевим прутиком. Тривога. До Замку Вітрів наближались якісь діти. Майже за секунду, вхідні двері знову відчинились, та на вулицю вибігли хлопці та дівчата зі зброєю. Всі заспані, проте дуже зосереджені. Майже двадцять дітей вишукувались в три ряди, та почали очікувати незваних гостей.

​Ще одна група дітей розійшлась по паркану та встала за великі рогатки. На дозорні вежі не виходили, оскільки гостей наче було не багато. Але дозорні взяли ворота та закрили прохід.

​Весь цей час Аліна спостерігала за організацією захисту племені. Вона дуже пишалась кожним хлопцем та кожною дівчиною Замку Вітрів. Вони так довго прагнули жити мирно та спокійно, незалежно від будь-кого. Та тепер всі навколо мали розуміти, що плем’я Вітрів сильне та з ним треба рахуватись.

​Гості наближались до Замку Вітрів. Йшли впевнено, тому було ясно, що їх ціль – саме Замок. Дітей було п’ятеро, до того ж двоє з них тягнули візок з якоюсь кліткою. Дивна група. Та в якусь мить, Аліна відставила чашку на підлогу та розгледіла кішку, що вирвалась вперед. Сумніву не було, це Мілана та її загін. Ватажок побігла до паркану, та подивилась уважніше. Потім засміялась та попросила відрити ворота, а тривогу відміняти. Які ж це чужинці? Цілих двадцять сім днів очікування! Неймовірно!