Анітка Санніфео - Відшукати скарб, Анітка Санніфео

– Олексію, у тебе точно все гаразд? Якщо ти був на лікуванні, так й скажи, не лякай матір... Ну який інший світ? – Борис наповнив два келихи й один протягнув сину.

– Ні, батьку. Я не буду. І я нічого не придумую. Я дійсно був в Адарі… І зустрів там дівчину, з якою хотів би провести все своє життя…

– Як її звуть? – тихо спитала мати.

– Руора, – відповів Олексій й подивився на матір.

– Як швидко пролетів час! Вона вже стала доросла. Заміж зібралася.

– Мамо? – уставився на неї Олексій. Невже вона якось пов’язана з Адаром? Ні, не може бути!

– Любаня? – подивився на дружину Борис.

– Адар дійсно існує. І я дуже добре знаю цей світ, – проговорила Люба, з усмішкою подивившись на своїх чоловіків.

– Чому ти ніколи про це не розповідала? – запитав Олексій.

– А як ти собі це уявляєш? Магії на Землі немає, теорії про інші світи є лише в книгах, й то фантастичних... Мій дар тут занадто слабкий... Та й то працює хіба що для передбачень...

– Тільки не кажи, що ти насправді Айлін, – проговорив Олексій.

– Не скажу. Бо я не Айлін.  Я – фея, яка допомагала бідолашній дівчині втекти від нав’язливої уваги...

– Що?! – втупився на матір Олексій.

– Так-с, я вже геть нічого не розумію. Любаню, то ти зла фея чи добра?

– Прожили разом майже сорок років й він ще питає! – хмикнула Любаня. – Борисе, коханий, йди краще футбол подивися, ми тут потеревенимо з дитиною.

– Як скажеш, кохана фея, – Борис ковтнув віскі прямо з пляшки й похитуючись вийшов з кухні.

– Ти щойно чаклувала? – підозріло зіщулився Олексій, проводивши батька поглядом.

–  Хіба що трохи, – знизала плечима матір. – Не хвилюйся за батька. Він насправді давно про це знає. Тільки на старості років забувати став...

– Ти казала, що допомогла Айлін... – Олексій досі був в щоці, але бажання дізнатися все, що пов’язувало його матір з Адаром переважало емоції. Він волів знати все.

– Так, тільки, на жаль, я не знаю, що сталося насправді з Айлін… Якимось чином, коли я прочиняла портал, мене перенесло на Землю саму... І я більше ніколи не бачила ані Айлін, ані когось іще. І я не змогла повернутися до Адару...

– Айлін знайшли мертвою. Вона потонула в болоті, – холодним тоном промовив Олексій. Боляче було прийняти те, що його матір має відношення до загибелі мати його Руори, хоч й насправді вона прагнула допомогти.

– Який жах... – вона закрила обличчя руками й схлипнула. – Всі ці роки я жила лише надією на те, що нас просто перенесло в різні частини планети, або в різні епохи... Я не хотіла, щоб так сталося.....

– Я не серджуся, мам. Я тобі вірю, – нарешті промовив Олексій. – Історія Айлін важка. Я не знаю сам, якби вчинив на її місці.... Але це ще не все...

Олексій розповів матері все: й про їхню зустріч з Руорою, і про пошуки артефакту, і про зраду Арчивальда та вибори нового Володаря.

– Ось тепер я дійсно вірю що в Адарі наступають світлі часи, – проговорила жінка. – Повертайся до неї, синку. І будьте щасливі, – жінка обійняла свого сина.

– А ти? Хіба ти не хочеш повернутися додому? – подивився на неї він.

– Мій дім тепер тут. Поруч з Борисом.

– Я не певен, що ми часто бачимося, але я б хотів показати Руорі нашу країну... І наш світ.

– Час покаже. А зараз збирай те, що тобі дорого та повертайся до неї.

– Дякую, мам.

Вони знову міцно обійнялися й Олексій змахнув з щоки одиноку сльозинку.

В цю ніч заснути йому вдалося лише на світанку.

І вже з самого ранку, Олексій підскочив та витягнув з комори велику дорожню сумку. Варто дійсно взяти пам'ятні речі, а також щось унікальне, що можна виміняти в артефакторщика на монети.

Олексій пам'ятав, що в Адарі не працює мобільний зв’язок, тому всю техніку залишив вдома – там від неї все одно не буде сенсу, але взяв книги й невеликий фотоальбом, поклав набір інструментів й колекцію морських мушлей.

Після обіду Олексій вирішив пройтися по магазинах – придбав для коханої кілька гарних літніх суконь, аксесуарів, а також білосніжні босоніжки.

На останок зайшов в ювелірний салон за весільним обручками. Таких в Адарі не робили й він сподівався що Руора зрадіє унікальним виробам.