Анітка Санніфео - Відшукати скарб, Анітка Санніфео

Розділ 28

– Руоро, рідна моя, не плач. Я швидко повернуся. Обіцяю, – чоловік міцно обійняв дівчину та поцілував її.

– Мені страшно, Олексію! Раптом нічого не вийде? Батько казав, що тебе може повернути в минуле чи майбутнє… – вона здійняла на нього заплакані очі.

– Елліон сказав, що він все налаштував. Я маю повернутися у той день, коли перемістився в Адар. Я маю переконатися в тому, що мене там більше нічого не тримає. Попрощатися з батьками. Впевнений, вони зрозуміють. Крім того, дракон дав мені амулет, який допоможе знайти портал до Адару посеред гір.

– Я знаю, я обіцяла тобі допомогти повернутися додому, – по її щоках текли сльози. – Але тоді я не думала, що закохаюся, – прошепотіла Руора.

– Кохана. Мій дім тепер тут. З тобою, чуєш?

– Не йди. У мене погане передчуття, – проговорила дівчина. А Олексій стиснув її руки та зазирнув в очі.

– Ти просто хвилюєшся. Повертайся до Еліни. І чекай на мене у Фейському лісі. Якщо я цього не зроблю, то буду шкодувати все життя.

– Гаразд, – схлипнула Руора. – Я чекатиму.

– Я повернуся за пару днів.

Олексій ще раз обійняв та поцілував дівчину, а потім різко розвернувшись попрямував стежкою вниз, до ущелини Драконове ложе, де знаходився портал на Землю.

Він завмер, оглядаючись навколо. Чоловік стояв посеред ущелини, що була вкрита густою зеленню та оточена високими деревами. Тут панувала прохолода навіть у спекотний літній день. А ще було дуже тихо. Навіть співу птахів не чути.

Олексій важко зітхнув перед тим як зробити останній крок. Блакитна арка порталу вже замайоріла попереду.

Він звик до Адару. Після тижня пригод, які вони прожили з Руорою, та потім цілого місяця знайомства з цим світом, близькими та друзями дівчини, Олексій зрозумів, що знайшов те, що шукав. Саме тут, у цьому крихітному, але такому дивному та різноманітному світі, який можна за десять днів обійти навколо, він здобув спокій, гармонію та щастя. І нехай тут інакше плине час, нехай кохана дівчина виявилася за місцевим часом старшою за нього на кілька десятків років. Це все він готовий прийняти. Він мріяв лише про те, щоб прожити своє життя поруч з коханою.

– Рідний дім чекає на мене, – проговорив Олексій, пригадавши слова закляття для активації портал й зробив крок вперед.

Земля пішла з-під ніг, й він відчув наче провалюється у якусь шахту. Так тривало лише кілька секунд, а потім він зрозумів що стоїть посеред Кримських гір. В тому самому місці, де він впав в урвище.

– Вийшло, – проговорив він та подивився на небо. З небес сяяло сонечко, хоч навколо вже була холодна осінь. Олексій пам’ятав про це, тому завчасно вдягнув на себе теплі речі.

Олексій вдихнув свіже повітря й розправив руки в сторони. Примружив очі.

– Еге-ге-гей! – прокричав він та його вигук луною рознісся ущелиною.

У повітрі пахло опалим листям, хвоєю і чимось ще... Олексій не розумів що це, але відчував що це щось знайоме та рідне. Те, чого не вистачало в Адарі...

Чоловік швидко здолав схили, спустився у долину, й за кілька годин дістався невеликого містечка на березі моря, де й примостився будинок його батьків посеред абрикосового саду.

– Синку, – це ти? – роздався з кухні голос матері.

– Так, – відгукнувся Олексій

– Швиденько мий руки. Вечеря готова.

Скинувши речі в коридорі, Олексій слухняно почимчикував у ванну, вимив руки та увійшов на кухню, вмостившись на табуретці за невеликим круглим столом.

– Ну, що там твій Чатирдаг? Стоїть на місці? – усміхнувся у вуса батько.

– Стоїть, прекрасний як й завжди, – Олексій подивився на батьків.

– Тебе наче один день не було вдома, а  змінився ти, синку, – матір вивчала його допитливим поглядом...

– Любаня, облиш хлопця, діло молоде...

– Борисе, діло, звичайно, молоде, – жінка поглянула на свого чоловіка, – і я нічого не маю проти... От тільки, Олексію, ти дійсно був на Чатирдазі? – перевела вона знову погляд на сина.

Хлопець навіть розгубився від такого прямого запитання. Він, звісно, розумів, що розповісти правду доведеться, але не думав, що мати помітить зміни прямо з порогу...

Олексій дійсно встиг засмагнути за час проведений в Адарі, трохи відпустив бороду, щоб більше бути схожим на місцевих.

– Батьки, – Олексій глибоко вдихнув повітря та вдихнув, скріпив руки в замок та подивився на найрідніших людей. – Зі мною трапилася одна пригода. Так, мамо, ти права, я змінився. І насправді мене не було вдома більше ніж місяць... Можете не вірити, – поспішно додав він, спостерігаючи за тим, як мати схопилася обома руками за склянку води й зробила кільки великих ковтків, а батько мовчки встав та підійшов до холодильника, витягуючи пляшку віскі.

– То де ти був, сину? І чому ми не помітили твоєї відсутності? – спустошивши перший келих з бурштиновою рідиною запитав Борис.

– Я був в іншому світі, – ледь чутно проговорив Олексій й додав, – в Адарі.

З рук Люби випала виделка, тренькнувшись о кахельну підлогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍