Маргарет Етвуд - Заповіти

— Спочатку дуже складно, — пролунав у мене за спиною голос.

Я не чула, як відчинилися двері. Злякано озирнулася.

— Бека!

Востаннє я бачила її на занятті Тітки Ліз з укладання букетів, і з її розрізаної руки струменіла кров. Тоді її обличчя було дуже бліде, і рішуче, й нещасне. Тепер вона мала значно кращий вигляд. На ній була вільна брунатна сукня, підперезана паском; волосся з проділом посередині скручене ззаду.

— Мене тепер звати не Бека, — мовила вона. — Я Тітка Іммортель, бо тепер я Претендентка. Але коли ми самі, можеш називати мене Бекою.

— То ти все ж таки не вийшла заміж, — сказала я. — Тітка Лідія говорила, що ти маєш вище покликання.

— Так. Тепер я не мушу ні з ким одружуватися, ніколи. А ти як? Чула, ти станеш до шлюбу з кимось дуже важливим.

— Маю стати, — відповіла я й розплакалася. — Але не можу. Просто не можу!

Витерла носа рукавом.

— Знаю. Я їм заявила, що краще помру. Ти, певно, сказала те саме? — Я кивнула. — Сказала, що маєш покликання? Стати Тіткою? — Я знову кивнула. — І ти справді його маєш?

— Не знаю, — відповіла я.

— От і я не знаю, — мовила Бека. — Але піврічний випробний термін я пройшла. Через дев’ять років, як стану достатньо дорослою, можу податися на місіонерську роботу як Перлова Діва, а після її завершення стану справжньою Тіткою. Може, тоді й отримаю справжнє покликання. Я за це молюся.

Я перестала плакати.

— Що я мушу робити? Аби пройти випробування?

— Спочатку треба мити посуд, натирати підлогу, чистити унітази, допомагати з пранням і кухарством, як Марфа, — відповіла Бека. — І почнеш учитися читати. Це значно важче, ніж мити туалети. Але я вже трохи читаю.

Я дала їй книжку.

— Покажи! Ця книга зла? Повна заборонених речей, як і розповідала Тітка Відала?

— Ця? — усміхнулася Бека. — Ця — ні. Це просто «Книга правил Ардуа-холу» з історією, присягами й гімнами. Плюс тижневий розклад прання.

— Ну ж бо! Читай!

Мені хотілося побачити, чи справді вона може перекласти ці комашині позначки у слова. Хоча як мені було знати, що це саме ті слова, якщо я сама не могла їх прочитати?

Бека розгорнула книжку.

— Ось тут, на першій сторінці. «Ардуа-хол. Теорія й практика, протоколи й процедури. Per Ardua Cum Estrus». — Вона показала пальцем. — Бачиш? Це «А».

— Що таке «А»?

Вона зітхнула:

— Сьогодні ми не зможемо цим зайнятися, бо я мушу йти до Бібліотеки Гільдеґарди на нічне чергування, але обіцяю: якщо тобі дозволять залишитися, я тобі допоможу. Спитаємо Тітку Лідію, чи можеш ти жити тут, зі мною. Тут дві спальні порожні.

— Думаєш, вона дозволить?

— Я не впевнена, — стишила голос Бека. — Але ніколи не кажи про неї нічого поганого, навіть якщо здається, що ти в безпечному місці, як ось тут. Вона має спосіб про все дізнаватися. — І пошепки додала: — Вона справді найстрашніша з усіх Тіток!

— Страшніша за Тітку Відалу? — теж пошепки запитала я.

— Тітка Відала хоче, щоб ти помилялася, — відповіла Бека. — А от Тітка Лідія… Це важко описати. Таке відчуття, що вона хоче, щоб ти стала кращою, ніж є.

— Звучить натхненно, — завважила я.

«Натхненно» — то було улюблене слівце Тітки Ліз: вона вживала його, говорячи про букети.

— Вона дивиться так, наче справді тебе бачить.

Стільки людей дивилися повз мене…

— Здається, мені це сподобається, — сказала я.

— Ні, — заперечила Бека. — Саме тому вона така страшна.

40

Пола приїхала до Ардуа-холу, щоб спробувати мене переконати. Тітка Лідія сказала, що мені слід із нею зустрітися та особисто запевнити в істинності й праведності мого рішення, тож так я й зробила.

Пола чекала на мене за рожевим столиком кав’ярні Шлефлі, де нам в Ардуа-холі дозволено приймати відвідувачів. Вона була дуже зла.

— Ти хоч уявляєш, скільки зусиль ми з твоїм батьком доклали, щоб забезпечити зв’язок із Командором Джаддом? — запитала вона. — Ти зганьбила свого батька!

— Належати до Тіток — це зовсім не ганьба, — побожно сказала я. — Мене покликано до вищого служіння. Я не можу цьому опиратися.

— Брешеш, — просичала Пола. — Ти не з тих дівчат, яких виділятиме Бог. Я вимагаю, щоб ти негайно повернулася додому.

Я раптово зірвалася на ноги й жбурнула горнятко на підлогу.

— Як ти смієш сумніватися у Божій Волі?! — мало не криком промовила я. — Твій гріх викаже тебе!

Я не знала, про який гріх ідеться, але ж кожен має за собою якийсь гріх.

— Поводься божевільно, — настановляла мене Бека. — Тоді тебе ні за кого не захочуть видавати, бо ж їм доведеться відповідати, якщо ти утнеш щось жорстоке.

Пола була заскочена зненацька. На мить їй забракло слів, але вона швидко оговталася і процідила:

— Тіткам потрібна згода Командора Кайла, а він ніколи її не дасть. Тож збирай речі, бо ти їдеш зі мною, негайно.

Однак саме тоді до кав’ярні зайшла Тітка Лідія.

— Можна з вами поговорити? — звернулася вона до Поли.

Вони пересіли за стіл трохи далі. Я намагалася прислухатися до того, що говорила Тітка Лідія, але нічого не чула. Утім, коли Пола підвелася, у неї був хворобливий вигляд. Вона вийшла з кав’ярні, не зронивши ані слова, а пізніше того самого дня Командор Кайл підписав офіційний дозвіл, що передавав владу наді мною Тіткам. Лише через багато років я дізналася, що саме Тітка Лідія сказала Полі, аби змусити її мене відпустити.

Далі я мала пройти співбесіди з Тітками-Засновницями. Бека порадила, як найкраще поводитися з кожною з них: Тітка Елізабет захоплювалася відданістю вищому благу, Тітка Гелена воліла б закінчити якнайшвидше, а от Тітку Відалу тішили підлабузництво й самоприниження, тож я була готова.

Перша розмова була в мене з Тіткою Елізабет. Вона запитала, чи я була проти шлюбу як такого чи ж саме з Командором Джаддом? Я сказала, що проти шлюбу загалом, і схоже, їй це сподобалося.

Чи подумала я про те, що моє рішення може вразити почуття Командора Джадда — завдати йому болю? Я мало не відповіла, що Командор Джадд на позір узагалі не має почуттів, та Бека попереджала, аби я не говорила нічого зневажливого, бо Тіткам це не сподобається.

Я сказала, що молюся за Командора Джадда, бо він заслуговує на щастя, і я впевнена, що інша Дружина його йому подарує, але Божественне Провидіння сказало мені, що я не зможу зробити його щасливим у такий спосіб, і взагалі нікого з чоловіків, і мені хочеться присвятити себе служінню всім жінкам Гілеаду, а не