Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

Але Томмі заперечливо похитав головою. На його гарненькому круглому личку з’явився підозрілий і жорсткий вираз, коли він різко відповів:

– Ні, не можу! І дуже шкодую, що ти знаєш всі місця. Не здумай розшукувати яйця нишком і продавати їх!

Ці слова образили Нета до глибини душі. Він відчув, що не тільки позбувся свого компаньйона й покровителя, але втратив чесне ім’я й опинився назавжди вигнаним з компанії ділових людей. Ніхто не вірив йому, попри всі його старання. Вивіска знята, фірма розпалася, а сам він – розорений невдаха. Тік, місце зібрання хлопчиків, тепер закрився для нього. Кури кудахкали, марно закликаючи його, й, здавалося, брали його нещастя близько до серця, бо стали нести менше яєць, а деякі з них знайшли собі нові гнізда, й Томмі не міг розшукати їх.

– Тільки кури вірять мені, – сказав Нет, дізнавшись про це і, хоч хлопчиків розсмішили його слова, Нет знаходив утіху в цій думці – адже коли хтось падає дуже низько в очах світу, його може втішити навіть довіра курки.

Томмі не взяв, проте, нового компаньйона, бо підозрілість затьмарила його колись довірливу душу. Нед пропонував йому свої послуги, але Томмі – з почуття справедливості, яке робило йому честь, відхилив цю пропозицію.

– Може, ще з’ясується, що Нет не брав моїх грошей, – сказав він, – тоді він знову стане моїм компаньйоном. Хоч я й не думаю, що це трапиться, але поки все-таки нікого не візьму на його місце.

Біллі був єдиним, кому Томмі виявив довіру. Він навчив його розшукувати яйця й приносити їх нерозбитими, а замість плати за працю час від часу давав яблуко або цукерку, чим той був дуже задоволений. У понеділок вранці, на другий день після того, як Ден вразив всіх своїм похмурим виглядом, Біллі, подаючи своєму патрону яйця, сказав:

– Тільки два.

– Так, справи йдуть дедалі гірше. Ці недолугі кури можуть, їй-богу, вивести з терпіння, – пробурчав Томмі, згадавши про щасливі дні, коли він отримував по шість яєць на день. – Поклади їх у мій капелюх і дай мені новий шматочок крейди. Потрібно все-таки й ці записати.

Біллі став на кошик і глянув на верхівку віялки, де Томмі тримав своє письмове приладдя.

– Ой, скільки тут грошей! – вигукнув він.

– Немає там ніяких грошей, – заперечив Томмі. – Я більше ніколи їх туди не покладу!

– А я бачу їх. Один – чотири – вісім – два долари, – наполягав Біллі, який ще не навчився рахувати, як слід.

– Який же ти дурний! – вигукнув Томмі й схопився сам, щоб взяти шматочок крейди, але трохи не впав, побачивши чотири блискучі монетки по двадцять п’ять центів. Вони лежали в ряд, накриті папірцем, на якій, щоб уникнути непорозумінь, було написано: «Т. Бенгу».

– Що це означає? – вигукнув Томмі та, схопивши гроші, кинувся до будинку, волаючи на все горло:

– Гроші знайшлися! Де Нет?

Нета скоро розшукали, й він так здивувався та одночасно зрадів, побачивши гроші, що майже всі повірили йому, коли він сказав, що нічого про них не знає.

– Як же я міг покласти їх назад, коли не брав? – сказав він. – Повірте мені хоч тепер і будьте зі мною добрі, як раніше, – додав він таким благальним голосом, що Еміль ляснув його по спині й оголосив, що вірить йому.

– Я теж вірю й тішуся, що не ти брав гроші, Нете, – сказав Томмі, дружньо потиснувши йому руку. – Але хто ж тоді це зробив?

– Чи не все одно, раз гроші знайшлися, – завважив Ден, дивлячись на щасливе обличчя Нета.

– Ну ні! Я не бажаю, щоб мої речі зникали невідомо куди, а потім раптом з’являлися, як у фокусників! – вигукнув Томмі, дивлячись на свої центи та ніби підозрюючи в усьому цьому якесь чаклунство.

– Ми знайдемо злодія, яким би він не був хитруном, – сказав Франц, взявши папірець, що лежав на віялці. – Бачите, він написав «Т. Бенгу» друкованими літерами, щоб не впізнали його почерк.

– Демі прекрасно пише, – сказав Нед, який не розумів, через що вся ця метушня.

– Ну я ні за що не повірю, що гроші взяв він! – вигукнув Томмі.

Інші хлопчики теж обурилися, бо Демі був поза всякою підозрою.

Тут Нет переконався, як по-різному ставляться товариші до Демі й до нього самого, і серце його стислося. Чого б він тільки не віддав, щоб і в нього вірили так само! Він уже знав із досвіду, як легко втратити довіру та важко заслужити її знову, тож високо цінував правдивість.

Пан Баер був дуже задоволений, що крига в цій справі скресла й чекав подальших новин. Вони з’явилися раніше, ніж він очікував, хоч тато Баер був сильно здивований і засмучений ними.

В той самий день, коли всі сиділи за вечерею, пану Баеру передали пакунок, присланий сусідкою, пані Бетсі. До згортка була прикладена записка. Пан Баер взявся її читати, а Демі розгорнув пакунок і вигукнув:

– Та це ж книжка, яку дядько Тедді подарував Дену!

– Дідька лисого! – забувши про вихованість, пробурмотів Ден, який ще не зовсім відвик від міцних виразів, хоч й намагався менше їх вживати.

Пан Баер швидко підняв очі й глянув на нього. Ден намагався витримати погляд, але не зміг. Він опустив голову, кусаючи губи й дедалі більше червоніючи.

– Що трапилося? – тривожно запитала пані Баер.

– Я волів би поговорити про це з Деном наодинці, але Демі завадив мені, тому я повинен все пояснити одразу, – сказав пан Баер, обличчя якого стало таким суворим, як бувало завжди, коли йому доводилося мати справу з обманом або іншим низьким вчинком. – Це записка від пані Бетсі. Вона пише, що в суботу її син Джиммі купив у Дена за один долар ось цю книжку. Оскільки пані Бетсі бачить, що вона коштує набагато дорожче, тож вважає, що тут вийшла якась помилка, й посилає книжку мені. Ти її продав, Дене?

– Так, сер, – повільно відповів той.

– Навіщо ж?

– Мені потрібні були гроші.

– Для чого?

– Щоб заплатити.

– Кому?

– Томмі.

– Ден ніколи в житті не позичав у мене жодного цента! – перелякано вигукнув Томмі. Він здогадувався, чим закінчаться ці розпитування, й відчував, що будь-яке чаклунство було б краще за таку розв’язку, адже дуже любив Дена, від душі захоплюючись ним.

– А може, він взяв їх з віялки, – припустив Нед, що не пробачив Дену свого купання.

– О, Дене! – вигукнув Нет, стискаючи пальці, попри те, що тримав хліб із маслом.

– Як це не важко, але справу потрібно з’ясувати, – сказав пан Баер. – Це ти поклав цей долар у віялку сьогодні вранці, Дене?

– Так, я, –