Геннадій Обушній - Екст, Геннадій Обушній

— Шановний, ви зможете відправити станцію на Марс років за десять. Це якщо зможете. Давайте будемо говорити про більш близькі по часу проблеми.

Замість відповіді Міловськи дістав з дипломата і вручив нам по тонкій теці.

— Панове, в цих теках наші пропозиції та побажання. Також я хочу поінформувати вас, що вчора повернулася і перебуває в карантині на „Паростку“ наша квартир’єрська марсіанська експедиція. Вона займалася підбором майданчика для станції, виконала візуальну й інструментальну розвідку семи ділянок. Зараз йде обробка отриманих даних. У теках диски з відео експедиції. Дозвольте прокоментувати висадку. Отже, склад експедиції: 18 осіб на двох кораблях. Прапор висадки — ООН. Прапор кораблів — Острів. Капітан експедиції — Україна. Командири кораблів — Японія і США. Перший крок на поверхню одночасно зробили громадяни США, Японії та України. Інформація про цей рейд ще не оприлюднена.

— Це все. Дякую за увагу і окремо пану Черних за вибір для зустрічі саме цього залу з неповторним українським колоритом.

Той повільно процідив:

— Дякую за інформацію. — Думаю, що ми з паном МакКейном обговоримо нашу зустріч. Без вас, даруйте.

Я стримався, але запитав:

— Пане Міловськи! Мені й пану Черних хотілося б знати, чим ваша організація займається на дальній станції?

Певно, Міловськи був готовий до цього питання, тож спокійно і без паузи відповів:

— Панове Президенти! Ми не сумнівалися, що наявність у нас другої станції на відстані 5 а. о. не залишиться непоміченим. Це полігон для випробувань нових транспортних кораблів. Подалі від цікавих очей, даруйте.

На цьому зустріч закінчилася, і Міловськи відбув. Я не знав, як розмовляти з Черних, і він теж не був до цього готовий, тому зустріч перенесли на післязавтра».

Негласну згоду держав отримали 1 вересня 2028 року, а 15 грудня 2028-го станція вже була на орбіті Марса. Вулику поки дали можливість працювати. І спочатку все йшло добре. Посадили станцію в районі Долини Маринера, на рівному місці за кілометр від краю каньйону. Неподалік від «Семаргла» поставили установку Toshiba-4SM, закопали кабель і 100 МВт вдихнули життя в маленьку колонію.

Внизу, на дні каньйону, розмістили невеликий модуль, який відразу назвали «Притулком», і змонтували в ньому кілька експрес-лабораторій. А потім протягом трьох місяців до планетарного протистояння найбільш затребуваними фахівцями стали вантажники, транспортники й енергетики. Потоком ішло обладнання. Транспортна група Острова чітко за графіком подавала 500-тонні контейнери, які шлюзувалися й швидко вивантажувалися в герметичні ангари. Але кожна наукова група хотіла якомога швидше отримати, розпакувати і встановити свої девайси, а тут уже ґав ловити не доводилося. Виникали навіть локальні конфлікти.

Все колись закінчується, закінчився і цей бедлам. Настав день, коли остання група (матеріалознавство) закінчила монтаж. На станції чисто, все гуде і працює, люди нагодовані, сміття в контейнерах. Що ще треба для повного щастя?

Прибула перша змішана російсько-американська команда. Їх розмістили і ознайомили з Регламентом станції. Проблем не було, і до наявності відсіків з обмеженим доступом гості поставилися з розумінням. А на наступний день прийшло два контейнери з їх обладнанням. Шериф все оглянув — і почався монтаж. Чому був огляд? Діюча безумовна заборона на зброю.

А далі була звичайна робота. Двічі на тиждень ранкові планування, на яких розподілявся дальній транспорт і вирішувалися різні рутинні питання. Весь цей час маршрут з «Паростка» до Марса працював, незважаючи на взаємне розташування планет. Різниця в часі польоту в будь-якому випадку не більше трьох днів. Туди й назад перелетіли тисячі людей, на Марс перемістили масу обладнання і витратних матеріалів, підняли на марсіанську орбіту десятки контейнерів з виробничим і побутовим сміттям. Але кожна людина, що ступала на борт К4 для перельоту на Марс, проходила гласну й негласну перевірку служби безпеки Острова.

15 місяців не було помітних проблем у відносинах з державами-партнерами. А потім трапилася неприємна подія. 15 березня 2030 року на Острів прийшов лист від Служби Маршалів США з вимогою забезпечити доставку представника «LE» і судового виконавця на Марс для контролю за знесенням незаконно зведених будівель на ділянках, що належать «LE». Фотоматеріали додавалися.

Звісно, що Острів відмовився надавати власний транспорт і запропонував скористатися службовим транспортом Мін’юсту США. Крім того, попросили роз’яснень у американської та російської адміністрацій. А вже за два тижні минав термін передачі технологій Острова і двох кораблів К2 змішаній американо-російській групі. На «Паростку» вже пройшли навчання і льотну практику дві групи пілотів з Росії та США. Острів виконував свої зобов’язання. Геостаціонарну й цвинтарну орбіти вичистили майже повністю.

Що відповіли держави? Відповіді були простими. МакКейн через Держдеп відповів, що судова влада у США є незалежною, а Мін’юст США обґрунтовано вважає, що через відсутність прямої заборони юрисдикція американських судів поширюється необмежено далеко, в т.ч. і на територію Марса. Крім того, якщо «Громадський космічний проект» буде й далі перешкоджати правосуддю, то Мін’юст звернеться до Президента США з вимогою провести силову акцію для виконання рішення суду. Дозвіл власника території на проведення силової акції отримано з дотриманням усіх формальностей. Додатково Мін’юст має намір звернутися до міжнародних судових інстанцій з вимогою арешту активів Острова, де б вони не були.

Росіяни сказали, що хоча, на перший огляд, це повна шизофренія, але все не так просто. Отже, провідні держави й земна політика виявилися заручниками існуючої системи. Усі були безсилими перед рішенням одного судді однієї держави. Зрозуміло, що право є основа основ будь-якого суспільства. Ніхто з серйозних людей не буде зазіхати на незалежність третьої влади, не посміє підірвати її авторитет. Особливо в США. Що ж, з вовками жити — по-вовчому вити. Острів вирішив судитися, використовуючи існуючу систему. Треба виграти хоча б рік, а краще — два.

PricewaterhouseCoopers погодилася представляти інтереси організації в суді. Дорого, звичайно, але справа того варта. Подальші події довели, що хід був правильний. Компанія вдало тягнула час і гроші, але все колись закінчується. Програли швидко, в жовтні 2030 року.

Наступний документ. З архівів Федерації.

Загальні збори марсіанської бази, 25 жовтня 2030 року

Виступ Міловськи:

«Колеги! Маю повідомити останні новини, що стосуються всіх нас. Спочатку хочу сказати, що 15 місяців нашого життя і роботи на Марсі пройшли не даремно. Що можна Зізнатися про планету за цей час? Дуже мало. Це робота на тисячоліття. Але ви багато встигли. Ви заклали базу для перетворення цієї планети на другий ділі. Для чотирьох це вже рідний ділі, бо вони тут народилися. Бог війни взяв своє: