Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

вже не раз тягло на якусь мораль, але я дивився на те крізь пальці, бо потім твій сказ минався. Одначе тепер тобі щось стрельнуло в голову, а от що — ніяк не второпаю. Така мудрація, що мені, простакові, годі її втямити. Сто чортів його мамі! Чи ти, може, лобуряко впертий, хочеш стати такою собі цяцею і тинятися з Пастором від намету до намету? Саме тут? Забув, чого ми приїхали до цієї долини? Забув, навішений?..

Гай Джілберт весь аж побілів. У залі раптом запала дивна тиша. Лише кістяні кульки стукотіли на рулетці та важко сопів Берт.

Потім і кульок не стало чути.

— Сім, чорне, — глухо мовив банківник.

Гай Джілберт, не дослухавши брата, повернувся й, човгаючи ногами, пішов геть. Він згорбився, щоки йому нервово сіпалися. Всі тепер дивилися на нього затамувавши віддих.

Берт метнувся слідом і вже хотів схопити брата за плече, коли його спинив Боєр. Прудко й нечутно, як тінь, той підскочив до нього й так міцно стиснув за руку, що Берт вражено озирнувся. Він не сподівався, що цей напарфумлений денді такий дужий.

Боєр солодко усміхнувся, проте очі його метали іскри.

— Ходімо, Берте, — сказав він приязно. — Мені треба з вами порадитись. Про щось дуже оригінальне.

Він не відпускав Берта і, весело теревенячи, мало не пританцьовуючи, повів його до дверей. Берт чвалав за Боєром, як великий пес. Кудлань, що трохи невдоволено дивився на сварку братів, теж подався за ними.

Надворі Боєр відпустив Берта.

— Охолоньте трохи, Джілберте! — голос його аж зарипів з люті, як іржавий завіс. — Ви здатні тільки дрова рубати! Я не казав вам розмовляти з братом тут, та ще й упившись!

Він лишив Берта й вернувся до свого шахрайського кубла, знову потираючи руки й усміхаючись. Там уже все йшло своїм звичаєм. У салоні ніхто не дивувався, коли двоє чоловіків бралися за барки. Що тут такого? Правда, це брати, та ще й такі здоровила! Гм, шкода, було б на що подивитись. Але нічого не вдієш. Такий уже в Боєра заклад. Недарма про нього йде добра слава по всій долині.

Гай Джілберт довгими кроками міряв залу. Гості розуміли його і воліли мовчки, хутенько вступитися з дороги. Нарешті він зупинився коло прилавка й одну за одною випив кілька чарок горілки. Відразу знайшлися приятелі, що забажали з ним цокнутись; незабаром біля нього вже гомоніла весела компанія.

Того вечора Гай Джілберт випив більше, ніж звичайно. Майже ніхто не помітив, що техасець тільки вдавав веселого. Раптом він зник. Боєр зачекав з півгодини, тоді непомітно вибрався з зали й постукав у Джілбертові двері, але ніхто не озвався. Та все ж він зайшов до комірчини.

— Пробачте, Гаю, я хотів знати, де ви ділися.

— А ви в мене за няньку, Боєре?

Гай сидів на ліжку, важко сперши голову на широкі долоні.

Боєр зітхнув, ніби у відчаї. Тоді взяв ослінчика, підсунув його між ноги, сів і глянув на друге ліжко. Воно було порожнє, Маррі ще не вернувся.

— Може б, ми поговорили, Джілберте? — запитав Боєр. — Негоже нам сваритися. Ваш брат теж тільки добра вам хотів. Але він незграбний, та ще й був п’яний.

— Я також п’яний, Боєре. Тож будьте обережніші.

Гай і досі ще спирався на долоні, Боєр не бачив його обличчя. Бо коли б бачив, то, мабуть, замовк би й пішов геть. А так він повів далі:

— Я того вечора був не дуже ввічливий з вами, такого більше не станеться. Я завжди такий заклопотаний і досі ще не знаю, як тут краще взятися до діла. Поки що ми ловили тільки дрібну рибку, Джілберте. Ви людина залізної вдачі і ще потрібні мені, бо я тут сам. Не зрозумійте мене хибно, я вважаю, що ми пасуємо один до одного. Ви теж маєте голову на такі речі. Я думаю ось що: нам треба завдати в долині тон і аж тоді почати велику справу. Досі вона тільки накльовувалась. Але диригуватиму я. Ви будете моїм партнером. Із вас партнер добрий. До того ж вам навіть не доведеться виконувати криваву частину задуму. Це нам зроблять інші. Шукачі самі себе переб’ють, якщо тільки махнеш паличкою куди слід. Зжеруть один одного. Я, звичайно, тоді ще не міг розповісти вам про свої плани, рано було. А сьогодні я поясню вам свій перший крок, тільки вам, бо він стосується безпосередньо вас.

Боєр трохи помовчав. Він говорив весь час півголосом, байдуже, наче показував комусь чужому дорогу. Нарешті сухо мовив:

— Ви повинні тут стати шерифом, Гаю Джілберте.

У комірчині запала тиша, тільки крізь дерев’яні стіни долинав глухий відгомін із зали. Гай Джілберт підвів голову й глянув на Боєра. Той нічого не помітив, надто був заглиблений у свої думки й дивився додолу.

— Отакі справи, — сказав він, ніби сам до себе, — і час не жде.

Він підвів погляд і стрівся з Гаєвими очима, маленькими, ніби застиглими на перекривленому обличчі. В чоловічках танцювали жовті іскорки. Боєр злякався.

Гай Джілберт наче не завважив того. Раптом лице його розгладилося, вогонь в очах погас, і він сказав, немов замріяно:

— А, чорт, оце-то план! Але ж розкажіть, як я стану шерифом?

Та Боєр тільки промурмотів:

— Як? Гм, ще не вирішено, Гаю. Я… я маю зв’язки і міг би добитися, щоб Бренкера змінили. Та про це потім, на сьогодні досить.

Гай устав і потягнувся, мало не стукнувшись об стелю. Боєр рушив до дверей, і Гай мовив йому навздогінці:

— Я йду з вами.

Вони вийшли в сіни. Боєр знову відчув себе впевненіше. Зрештою, він не перший день знає Джілбертів. Цього твердолобого вже приборкано, треба тільки вчасно кинути йому якийсь шматок. Досі його поплічники жерли все, що він їм кидав, хоч дехто й удавився. Але ті, що не хотіли їсти, гинули ще швидше. Він