Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

усміхнувся сам до себе. В залі йому ще більше полегшало на душі. Гай пив далі і навіть цокався з ним.

Того вечора ковбой Джім вичистив свої штани як ніколи. Випрана сорочка й цеглястого кольору хустка лежали вже напоготові. Остроги він теж відстебнув — збирався до Доротеї на танці. Він уже бував там не раз, проте сьогодні з ним мали піти Бетті й Рут.

Мати не дуже хотіла їх пускати, але ж і тримати дорослих дівчат, наче в клітці, не годилося.

— Ми теж хочемо побачити танцювальну залу, — домагалася Бетті. — Ми ж у вас не такі манірниці, щоб удавати, ніби нас це не цікавить.

І як матуся Фінні довідалася, хто з ними йде, то врешті згодилась.

Джім одягнувся, ще раз причесався і поправив як слід хустку на шиї. Товариші дивились на нього й посміхалися в кулак.

— Ти сьогодні всіх переплюнеш, Джіме, — мовив один. — Сестри полаються за тебе, це буде перша сварка серед корктаунців.

— Може, дійде до того, що він стрілятиметься з Джо Слейтером, — зауважив другий.

— Та що ти, він стане швагром Джо! — вигукнув третій.

— Наш Джім осоромиться, — пророкував наймолодший ковбой. — Він зможе пригостити дам хіба що лимонадом, бо має заледве пару доларів у кишені.

Джім промовчав, бо добре знав, що вони тільки й чекають на його відповідь, аби ще дужче на нього напосісти-ся. Тоді б йому довелося скрутно: він один, а їх он скільки. Вони просто з заздрощів! Він весело посвистував і щирив їм зуби, що справляло більше враження, ніж слова. Але наймолодший ковбой мав рацію. І це було гірко й прикро. Джім день у день гарував, як віл, а все ж його займанка не давала ніякого зиску. Не вистачало навіть, щоб прохарчуватися як слід; іншим дужче пощастило. Одначе й таких, як Джім, було чимало, і вони один по одному кидали копати. Тільки не Джім — він не втрачав надії. Так принаймні він переконував себе. Але ця долина — прокляте місце. Були, правда, й такі, що вже мали золото в безпечному сховку, хоч і не дуже про те розводились; проте багато копачів ходили засмучені, бо вже бачили, що всі їхні сподівання знову підуть нанівець. Коли настане зима, а може ще й раніше, їм доведеться підперезатися та й братись геть відсіля в драних чоботях.

Джім ляснув пальцями, побажав товаришам на добраніч і вийшов з намету. Був теплий, ясний вечір, долина лежала тиха й спокійна. Місяць, мов жовтий ліхтар, висів на безхмарному небі й дарував своє світло і винним і безневинним. При його сяйві здавалося, що навколишні гори ще тісніше обступили долину.

Джім рушив до намету Фінні, що стояв біля фургона, і ще здалеку почув веселий сміх та жарти. Зайшовши, він побачив Джо Слейтера й Едварда Фінні.

— Сідай, — сказав йому Едвард, — доведеться ще довго чекати. Наші дами хіба що опівночі зберуться.

Говорив він дуже голосно.

Бетті за ширмою, що розділяла намет, обурилася. Вона виглянула звідти й насмішкувато витягла губи:

— Боже, які кавалери!

Потім знову сховалася й тихо сказала сестрі:

— Та найелегантніший твій. Мені здається, що він навіть чуба намастив. Гляди не заялозь пальців, як часом погладиш його.

Рут не знала, чи їй сердитись, чи сміятися. Звичайно, Джім їй подобався, але не більше.

— Прикусила б ти хоч сьогодні свого грішного язика, — мовила вона, поправляючи коси. — Щодо мене…

— Таж він і ходить тільки до тебе, сестричко, весь табір знає.

— Чи ти ба, їй відомо все, що табір знає, а що ні! А по-моєму, він ходить до тебе. Ти своїми балачками не одному даєш привід залицятися до тебе.

— Ох! — Бетті наче аж обурилась. — Якби я тебе не знала, Рут… виявляється, ти й брехати вмієш!

— Мовчи краще, он техасцеві теж бісики пускала. Він навіть через Гола Слейтера тобі вітання передавав. Через твого тестя, голубонько.

— Ага-а, тебе, виходить, техасець зацікавив? — Бетті аж рота роззявила. — Слухай, ото хлопець! Ну, то тішся, ми його напевне сьогодні десь побачимо. І вітання він нам обом передавав, не тільки мені. Бідний Джім…

— Не мели дурниць, Бетті. Я того дня перемовилася з Гаєм Джілбертом тільки двома словами, а ти добрим десятком.

— Нічого, ти ще надолужиш! Я його віддаю тобі. А як ти запам’ятала його ім’я! То його звуть Гай! Може, звести вас?

Тепер уже Рут розгнівалась.

— Цить, сороко, й ходімо вже! Вони там, може, все чують.

Та хлопці не слухали, вони собі чимось розважалися. Побачивши дівчат, всі посхоплювались, а Джо аж простогнав:

— Нарешті!

Вони взяли дівчат усередину і прихопили ще Гола Слейтера та Семюела Мура. Ті теж хотіли сьогодні вперше показатися в Доротеї. Слейтерові було якраз до речі це невелике товариство — так на нього менше звернуть уваги. Молодь, весело розмовляючи, йшла попереду, а за нею — Гол із Семом.

Коло Мурового намету вони побачили Лізі. Ослиця завжди, мов той пес, тинялася між наметами й возами. Корктаунці всі як один знали Лізі й часто потішалися з неї. Ослиці було нудно, вона вешталася по табору, сварилася з кіньми і більше не мала ніякої розваги. Коли гурт пройшов повз Лізі, вона стоячи задрімала. Здалеку до неї ще раз долинули їхні голоси. Лізі втягнула носом повітря, і їй раптом забаглося піти з своїм господарем, вона поволі подріботіла слідом за гуртом.

Коло барака шерифа Гол Слейтер гукнув до передніх:

— Зайдімо привітаємося з Бренкером!

Шериф сидів коло столу й при лампі писав звіт. Він радісно підвівся їм назустріч.

— Ми, шерифе, надумали й собі подивитися на Доротеїн кафешантан, — усміхнувся Семюел Мур. — А панянки наші потанцюють, у них аж жижки трусяться.

Бренкер глянув на дівчат, тоді на їхніх кавалерів і сказав:

— Партнерів вони вже