Олександр Вікторович Зима - День на роздуми, Олександр Вікторович Зима

спробувала усміхнутися й швидко прибрала руки з плескатих билець крісла, переплела пальці, ніби відгороджуючись від Х’ю. Бачила, що Вундстон невдоволений її станом, пояснила: — Я досі під враженням від зустрічі з нашими сусідами. Вони обоє наче брат і сестра. І такі несподівані своєю добротою й довірою. З ними буде легко працювати, але це, по-моєму, буде нечесна гра.

— Вам їх жаль? — тихо запитав Вундстон і показав очима на двері, за якими міг стояти Кукудзі.

— Суто по-людськи. — Не підводячись з крісла, Тійока натиснула кнопку під ріжечком столу, і за кілька хвилин до кабінету ввійшла Таня Оліверос.

— Що накажете, місіс? — запитала тихо, тримаючи на блідо-рожевому фартушку червонуваті від гарячої води свої маленькі руки.

— Приготуйте постіль для містера Тонако в моїй опочивальні. Сьогодні у кабінеті спатиме містер Вундстон. Тут я сама впораюся. І передайте пану Кукудзі, що я довго не затримаюся.

— Добре, місіс, — мовила Таня. Потім перевела погляд на зосередженого Х’ю. — Якщо вам забажається кави чи чаю, я завжди до ваших послуг, сер.

— Ви дуже люб’язні, міс, — подякував Х’ю.

Коли за служницею зачинилися двері, Тійока не впізнала Вундстона — обличчя його було холодним і непривітним.

— Ви не маєте права забувати про свою місію, люба Тійоко. Мені не хочеться про це вам нагадувати, але реальність життя завжди за вашими плечима, місіс. Реаль ність, яка не зважатиме ні на ваші виправдання, ні на вашу красу. Ви дали згоду, і тепер відмовлятися пізно. Той, хто хоче мати владу над грішми, повинен стати монархом над собою. Мені, як вам відомо, теж багато хто подобається, і в мене є серце. Я люблю Малькольна, але ніхто й ніщо мене не зупинить, якщо друзі зрадять мене.

— Це тому, що ви мужчина, сер, — заїкнулася Тійока, — і вам це робити не вперше, а я лиш маленька жіночка, яка боїться всього на світі.

— Боже! — не витримав Х’ю й гучно сплеснув у долоні. — З вашою вродою і безпосередністю ви можете стати фавориткою самого Президента, не те що подружкою Кет.

Душа жінки набагато складніша, ніж вам здається, сер, — заперечила Тійока. — Часто жінка здається на милість чоловіка, щоб не мати зайвої мороки, але не завжди вас обійматиме впокорена жінка, містер Х’ю.

— Не заперечую, але в конкретному ділі… - Вундстон глянув на шафи з книгами: — В Острожного аналогічні меблі?

— Ви добре знаєте, сер…

— Я повинен бути впевненим, що це помітили ви, місіс.

— Я хотіла б лише знати: як часто будуть проводитися сеанси фільтрації?

— О, ви навіть терміни запам’ятали! Не раджу ними похвалятися. Головне — напустити побільше туману в голову. Спробуйте захопити Кет йогою і переконати, що через місяць усе минеться. Гадаю, за цей час ми налагодимо постійний контакт Острожний — Макларен без зайвого контура настроювання.

— Ви не відповіли на моє запитання, сер.

— Перший сеанс підміни оригіналу мав бути сьогодні.

— Боже, як це, мабуть, страшно чути те, що ти думаєш, — прошепотіла Тійока. — А Кет після цього не стане психопаткою?

— А що вам до того? — ледь не вибухнув лайкою Х’ю. — Якщо ви не переконаєте Кет, що це ефект марева, який легко лікується, то вона, звісно, може збожеволіти. Але ми в цьому не зацікавлені, місіс, — підкреслив Вундстон.

— Гаразд, я зроблю більше ніж можливо, — пообіцяла Тійока і натякнула на гонорар.

— Ми перекажемо його на ваш рахунок в японському банку. — Х’ю підвівся з крісла. — Попросіть Кет, щоб вона не турбувала чоловіка своїми телепатичними міра жами. Це заважатиме йому в роботі. На випадок неперед баченого надішліть листа на головну пошту Атланти на ім’я Джоя Блеклі. До запитання. У листі повідомте: «Приїхати не зможу. Чекаю батька. Кароліна». Ви не за були, хто така Кароліна?

— Не забула, сер, але всі ці умовності нагадують мені дитячу гру, сер, — повеселішала Тійока, бо їй не вірилось, що один її необережний крок міг стати останнім, що вона, як і Вундстон, ніколи не стане свідком, якщо Хілда Брайнт. сяде на лаву підсудних.

— Ви серйозно гадаєте, що це лише гра, за яку вам на рахують справжні гроші? — насмішкувато запитав Х’ю, але від того, як він подивився на Тійоку, їй стало моторошно, і вона згадала, що точнісінько так подивився на неї маленький сухорлявий чоловічок, коли вона в готелі Атланти заповнювала картку співробітниці фірми «Релікт».

Тійока не знала, чим налякав її той погляд, але від чула, що, в разі похибки, їй доведеться платити не лише власною совістю й ганебною втечею на батьківщину: так дивляться на приречених.

Тійока, маленька й рішуча, стояла перед набурмосеним Х’ю, і Вундстон зрозумів, що в цій вродливій, немов порцеляновій, японці б’ється серце жінки, здатної на нечувану хоробрість і вишукану жорстокість. Хоча, як знав Х’ю, саме такі жінки були найбільшими боягузами, коли йшлося про їхнє власне життя.

— Ви починаєте мені подобатися, — полагіднішав Х’ю. — Тепер я можу спокійно їхати.

— Але у мене ще не все, — холодним тоном заявила Тійока. — Ще в готелі мені пообіцяли, що скажуть пізніше, як я зможу вийти з гри. Я хотіла почути про це зараз. Правда, шановний Тедді, хоча він такий Тедді, як я Каро ліна, спробував тоді перевести все на жарт і пообіцяв влаштувати бенкет за рахунок «Релікта», коли мене проводжатимуть на пенсію. З вашого погляду я зрозуміла, що «Релікт» нагадує камеру Овскура, звідки практично вийти неможливо.

— Ви менше про це думайте і питайте, люба Тійоко. Це аж ніяк не пасує вам і може позначитися на вашій вроді, - недбало махнув рукою Вундстон, добуваючи з кишені вечірню сигару. — Живіть, допоки живеться: ще ніхто в світі не переплигнув через свою межу. За два роки з вами нічого аж такого не станеться, і ви спокійно поїдете додому тринькати свій капітал.