Євген Вікторович Положій - Мері та її аеропорт

під колеса стрибнув заєць, він пригальмував хід, скинув швидкість, і, як з’ясувалося, недарма. На черговому спуску через пару хвилин прямо з-за великої вантажівки прямо в лоба стрімко вискочив джип, відстань була мінімальною, і він різко викрутив кермо праворуч і втиснув педаль газу до підлоги, ледь встигнувши вискочити на мокрий від дощу слизький обніжок, по якому нісся юзом, сам дивуючись, як машина не перевертається, аж доки дивом знову не виїхав на асфальт. Якби він їхав тоді, після зайця, не 100, а 200, не було б уже ні обніжка, ні юза, був би компот із крові, м’яса та заліза. От і виходить, що заєць, кинувшись під колеса і примусивши скинути швидкість, врятував йому життя. Випадок, заєць сам так вирішив чи його хтось послав? І скільки зайців для нього ще лишилось у Того, хто їх йому посилає? Спробуй тут знайти правильну відповідь.

Герман вкотре прокручував свій задум. У Києві на нього чекала сестра Оля і друг Че. Краєм ока він побачив даїшника, який енергійно махнув смугастою паличкою. «Пішов на хєр!» — крізь зуби промовив Герман. Йому явно було не до розмов про порушення правил дорожнього руху. До столиці лишилося трохи більше ста кілометрів. Головне, швидко минути Бориспіль.

Герман уважно подивився на синю табличку з білим літачком. Якщо все буде так, як задумано, то скоро він сюди повернеться. Добре це чи ні, він не знав. Він не міг навіть уявити, чим усе закінчиться.

Попереду по крайній лівій швидкісній смузі прямо перед собою Герман побачив жовтий «фольксваґен-жук». Знайомий автомобіль, знайомий колір. Невже іспанець?! По спині пробіг моторошний холодок. Герман показав дальнім світлом, що дорогу не погано було б і звільнити. Але «фольксваґен», чия швидкість явно була меншою, і не думав поступатись. «Заснув він, чи що?» — Герман двічі коротко посигналив, але «жучок» уперто сунув попереду, не виявляючи жодних ознак поваги. «Чорти б тебе взяли!» — Герман пригальмував свою Мazda МХ3 і ще раз поблимав дальнім світлом. Жодної реакції. Можна було б обігнати і праворуч, по іншій смузі, але там набилося чимало неповоротких вантажівок. Нарешті, він побачив щілину і натиснув на газ. Мazda звично відреагувала завиванням двигуна і миттєвим прискоренням, і через кілька секунд Герман уже обганяв ненависний «жук». Він придивився у бокове скло. Так і є, за кермом жінка. По радіо передавали, як американці хочуть облаштувати повоєнний Ірак, що вибори там, звісно, пройдуть, але дещо згодом, і що США не підтримують політику Тегерана в регіоні.

Нарешті темно-синя Мazda МХ3 виїхала на Південний міст, де ліхтарні стовпи схожі на лос-анджелеські пальми при в’їзді в Голлівуд.

Герман згадав, як нещодавно очманілий від незвичної спеки голуб влетів у відкрите вікно машини, до нестями його перелякавши. Голуб, ймовірно, шукав хоча б якоїсь прохолоди. Особливо неприємним був несподіваний дотик, навіть не удар, а дотик в обличчя. Впавши на пасажирське сидіння поруч, він затих, Герман навіть подумав, що птах помер. Він зупинив машину й обережно доторкнувся до нього, і голуб ліниво навіть не вилетів, а якось зовсім по-людськи вийшов, стрибнувши на гарячий асфальт, у відкриті двері. Герман перестроївся у крайній правий ряд, готуючись звернути на Подільську набережну.

Вони роздивлялись Дніпро, Оболонську набережну і дівчат, які у невимірній кількості тут дефілювали. Які задки! Було спекотно, а для травня — спекотно до неможливості. Че пив каву, Герман — мінеральну «Миргородську». Годину тому Че придбав чергову пару сорочок своїх улюблених Brook Brothers, тому був у доброму гуморі.

— То ти впевнений, що дійсно хочеш так вчинити з Мері?

— Так. Рівно настільки, наскільки ти впевнений у неперевершеності Brook Brothers.

— Це серйозна заявка на перемогу. — Че посміхнувся. — Добре, спитаю по-іншому. І що воно тобі дає?

— Нічого не дає. Вважай, що я хочу їй помститися. Отак. — Герман розумів, що, зрештою, Че так чи інакше зробить усе, про що він просить. Але ця розмова, однак, повинна відбутись.

— Взагалі, не пам’ятаю, хто казав, але в людини взагалі немає жодних раціональних приводів бути доброю. Якраз навпаки… — Че підняв сонцезахисні окуляри і провів очима особливо ефектний екземпляр, — розумієш? Тож чому тобі було дивуватись, що той придурок взяв і написав, що ти — вбивця? Зайшов до тебе в офіс, так, за звичкою, поговорити, угледів десь на папірцях прізвище тієї мадам, чомусь запам’ятав, а при нагоді — будь ласка… Тобі дуже пощастило. Це ти просто обов’язково повинен зрозуміти! Зараз би не мінералку сьорбав, а баланду на нарах! — Че весело розсміявся. — Молись своєму богові, приятелю!

— Я це розумію. Тому я й тут. Вважай, що в мене місія, яка повинна врятувати людство, при тому що людство в єдиній особі представляю я. Тобто я повинен врятувати сам себе. А богу я помолюсь, не переживай.

— Якому, хотів би я знати? — Че махнув комусь рукою, вітаючись.

— Анубісу, звісно. — Че здивовано глянув на нього. — Таке в нього ім’я, — пояснив Герман, — єгипетський бог мертвих.

Тут Че підвівся, вітаючи чорнявого молодого чоловіка у модних сонцезахисних окулярах, модель — останній хіт сезону, коштує шалені гроші.

— А цього бога звати Петро. Петре, ти повинен завжди вітатись тільки так: «Містер Вулф, вирішую питання. Це у вас у машині негр з відстреленою головою?»

Петро посміхнувся, присів поруч на пластмасовий білий стілець, закурив, відмовився від кави і запитав, що точно Герману потрібно. Поки той думав, як правильно висловити своє прохання, Петро сказав, що в цьому році «Динамо» точно стане чемпіоном, хоча вболівати за них просто в падлу, бо «браття дістали». З іншого ж боку, чим мечеті Донецька кращі за синагоги Києва? І взагалі, ескалація одвічного семітського конфлікту на українських теренах набула оригінальних форм. Він зупинився на тому, що треба дочекатися тих часів, коли в арсеналах буде повно зброї і кияни знову зможуть уболівати за справжню київську команду. І з питанням подивився на Германа і Че.

— Мені потрібно влаштувати свою сестру стюардесою в Бориспіль, більше того, на конкретний рейс, із конкретним екіпажем.