В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

6-3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року в редакції від 12 червня 2009 року). Так, якщо призначається покарання за замах на крадіжку, то строк найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК України (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ч. 3 ст. 68 КК України не може перевищувати двох третин його максимальної межі (два роки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у максимальних межах, установлених для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК України.

При застосуванні частин 2 та 3 ст. 68 КК України може статися, що призначене судом покарання за незакінчений злочин за своїм строком (розміром) виявиться навіть нижчим від найнижчої (мінімальної) межі, встановленої для найбільш суворого виду покарання у конкретній санкції Особливої частини КК України. Це обумовлено побудовою низки санкцій. Наприклад, у санкції ч. 4 ст. 185 КК України передбачено позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років, тому при призначенні покарання за готування до цього злочину максимальний строк позбавлення волі не може перевищувати чотирьох років. І хоча цей строк буде нижчим від того мінімуму, який встановлено для позбавлення волі в санкції ч. 4 ст. 185 КК України, однак призначення його в таких межах цілком узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 68 КК України. Оскільки в такому разі призначення покарання нижче від найнижчої його межі, встановленої санкцією, здійснюється судом за правилами частин 2 та 3 ст. 68 КК України, а не через наявність підстав для застосування ст. 69 КК України, посилання у вироку суду на цю статтю є зайвим.

При призначенні покарання за незакінчений злочин суд ураховує: а) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння; б) ступінь здійснення злочинного наміру; в) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись загальними засадами (статтями 65–67 КК України), враховує: а) характер та б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Характер участі визначається конкретною роллю, яку виконував співучасник у злочині: був організатором злочину або його виконавцем, підбурювачем або пособником. З огляду на це підбурювачу має призначатися більш суворе покарання, ніж пособнику, тому що перший викликає у виконавця рішучість вчинити злочин, тоді як другий лише сприяє цьому. Ще більш суворе покарання має бути призначене співучаснику, який поєднує дві або більше ролей у вчиненні одного злочину (наприклад, одночасно є організатором і виконавцем злочину або підбурювачем і пособником).

Ступінь участі у злочині характеризує інтенсивність дій співучасника. Так, особа може бути активним виконавцем злочину, а може виконувати цю роль під тиском інших співучасників; може бути пособником, який лише надав знаряддя злому для крадіжки, а може і вказати місце крадіжки, назвати зручний для цього час, надати необхідні засоби, обіцяти збути викрадене. Таким співучасникам за інших рівних умов буде призначене різне за суворістю покарання, міра якого визначається ступенем їх участі в злочині.

У статті 68 КК України доповнено загальні засади призначення покарання (статті 65–67 КК України) також особливими додатковими вимогами (спеціальні правила), якими має керуватися суд, призначаючи покарання за злочин, вчинений у співучасті (статті 26–31 КК України).

Щодо законодавчого визначення відповідальності за вчинення злочину у співучасті слід констатувати, що вона перебуває в «зародковому» стані. Як і у випадку із законодавчим визначенням такої відповідальності щодо незакінченого злочину, у ст. 16 КК України відповідальності за вчинення злочину в співучасті також присвячено кілька законодавчих положень, але насправді вони стосуються не відповідальності, а правил кваліфікації злочинного діяння. Причому зазначеним положенням законодавець присвятив не одну, а дві статті (29 та 30) КК України з промовистими назвами «кримінальна відповідальність ...», але зміст цих статей не відповідає їхній назві. До того ж, спірною є позиція законодавця, висловлена ним у ч. 1 ст. 29 КК України щодо того, що, кваліфікуючи діяння виконавця, не потрібно посилатися на ч. 2 ст. 27 КК України.

Співучасть як різновид вчинення злочинних діянь не створює якихось особливих і самостійних підстав кримінальної відповідальності. В ч. 1 ст. 2 КК України вказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений цим Кодексом. Тож підставою кримінальної відповідальності за співучасть є наявність складу співучасті у злочині в діях усіх співучасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 КК України виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає покарання за вчинений ним злочин. Це дає право авторам офіційного та доктринального тлумачення закону робити висновок, що посилатися при цьому на ч. 1 ст. 29 чи ч. 2 ст. 27 КК України немає потреби.

Насправді відсутність такого посилання спотворює картину вчиненого діяння. Виникає ілюзія відсутності співучасті, проте юридична конструкція обвинувачення повинна чітко відповідати фактичним обставинам справи.

У навчальній літературі щодо цього здебільшого зазначається, що специфічні правила кримінальної відповідальності за співучасть у злочині мають місце лише тоді, коли поряд із виконавцем у вчиненні злочину беруть участь інші співучасники: організатор, підбурювач, пособник (складна форма співучасті). Розподіл ролей між співучасниками, виконання ними різних функцій у вчиненні злочину обумовлюють і специфічні підстави їх кримінальної відповідальності. Ці підстави визначаються, по-перше, статтею Особливої частини КК України, за якою настає кримінальна відповідальність виконавця (співвиконавця); по-друге, ч. 2 ст. 29 КК України, а також частинами 3–5 ст. 27 КК України. Отже, у цьому разі підставою кримінальної відповідальності організатора, підбурювача та пособника є специфічний склад співучасті у злочині, що визначається статтями Особливої частини, за якими кваліфікуються суспільно небезпечні діяння виконавця, і ст. 27 КК України (частини 3, 4 або 5).

Кваліфікація злочинних дій виконавця є підставою для кваліфікації і дій інших співучасників, оскільки це постає із сутності інституту співучасті, за яким усі співучасники відповідають за вчинений виконавцем злочин, що для організатора, підбурювача, пособника поряд із виконавцем є єдиним і неподільним. Та оскільки організатор, підбурювач, пособник своїми діями безпосередньо не виконують об’єктивної сторони злочину, то і кваліфікація їх дій, крім статті Особливої частини КК України, за