Жанна Куява - Гордієві жінки

художниці, – продовжила, знову приставивши сухі кулаки до боків. – Але вони наче все рівно зійшлися, втекли кудись, виїхали десь далеко, чи то в Кийов, чи то ше дальше… Але, кажуть, щєстя великого так і не нажили, бо тая злая баба і їх, дітей своїх, прокляла, і рідних онучок, шо то одна з них художницею була й молодою вмерла… То тре’ буде в Саньки розпитати. Як схочете, заїдете завтра, але то не по дорозі до Кийова, то муситимете звернути од траси, десь кілометрів із шістдисєт у сторону од’їхати… Ну, збирайтеся, – вийшла за поріг, – бо зараз-ки хлопці сваритимуть мене, що знову вуха вам заговорюю, – зачинила двері. 4

«Де ще знайти таку красу, мов у казці, намальовану», – лунало з Вікторового приймача, то співали «Пісню про Волинь» місцеві улюбленці, талановиті й самобутні артисти Волинського народного хору. Близнючки не вперше чули цей неповторний спів, не раз ходили з дідом-бабою на концерти знаних в Україні волинян, коли ті приїжджали на гастролі до Києва.

Коли заїжджали в село з однойменною назвою Світязь, надворі почало темніти. Айдер похвалився, що попередньо зателефонував до друзів і домовився про непоганий нічліг. Загалом, як запримітили дівчата, тут ледь не біля кожного сільського будинку було зведено або акуратний котеджик, або продовгуваті з частими дверима дощані приміщення, що нагадували вантажний потяг, або просто стояли залізні вагони, котрі господарі облаштували під готельні номери й здавали відпочивальникам та постійним візитерам за чималу платню.

– Тут завжди море туристів і охочих відпочити, – зауважив Чорний. – Літом постійно бракує місць. Деякі світязяни на гарячий час відпусток навіть покидають свої домівки, здають їх курортникам, а самі йдуть жити в літні кухні… От вам і зелений туризм! Живі гроші!

Дерев’яний будиночок, у якому вони зупинилися, справді виявився чепурним – двоповерховим, із світлою вітальнею, просторою кухнею, кількома спальними кімнатами й душем. Хоча й стояв на самому кінці села, скидаючись здалеку на хижку на курячих лапках із давнього мультика. Втім, це аж ніяк не завадило «київським гостям», бо вони мали, як висловився Чорний, «свої колеса і свого водія». А Віктор направду був непристрасний до алкоголю. Навіть у день народження доброго друга й брата ніяк не хтів випивати.

– То ще нам повезло, що вже осінь, що тут набагато менше люду, ніж літом, – пояснив добрий «улов» із житлом усезнаючий Айдер. – Літом тут не пробитися…

Славнозвісне озеро вразило дівчат передусім чистою водою та багатометровою мілкотою. Вони зайшли, здавалося, ледь не до середини озера, а води однаково було їм по коліна.

«Чудова купеля для діток, – вихопилася думка в Лії. – Не переживаєш, що далеко й глибоко забредуть».

До того ж вода в озері була настільки прозорою, що виднівся колір піску, черепашок та риби на тій-таки «майже середині» Світязю. Хлопці запевнили, що так само видно власні стопи, мов за склом, коли заходиш у воду по шию…

Лія вирішила скупатися. Вода була її стихією, а холоду вона боялася мало. Страшнішою для Лії змалку була спека. Цим вона вдалася в бабу Устю, котра за жаркої погоди завше хворіла через підвищений тиск і майже не виходила на вулицю, так боялася ударів пекучого сонця.

Мія зосталася на березі. Оскільки для повноцінного купання на більшій, ніж по коліна глибині, треба було зайти від берега далеко-далеко, її окриків та гукань до сестри стало практично не чути. Цій дівчині плюхкатися у воді ніколи не було цікаво, Мія воду любила хіба слухати…

Але тепер, що Лія в тихій кришталевій воді, то Мія на малолюдному, та все ж гамірному березі, одночасно думали про одне і те ж – про картину, яку побачили на стіні у Вікторової матері. Знак, що трапився їм не просто так. Однозначно для чогось. Завтра вони обов’язково попросять Віктора завезти їх до тітки Саньки. Завтра може багато чого змінити у їхньому житті. І дівчата до цього готові.

Кожна із сестер Маковій уже дійшла висновку, що втомилася боятися змін, щось почати робити по-новому, по-іншому, не так, як звикла, бо саме це не дає ступити кроку вперед, не дає рухатися і хоч трохи змінювати власне життя на таке, що влаштовуватиме насамперед її. Справді. Навіть якщо не на краще, то на таке, якого хоче саме вона, Лія чи Мія, а не будь-хто інший.

Кожна зрозуміла це остаточно за різних обставин, але приблизно в однаковий час.

Лія – коли побачила замкнені на ключ двері сусідської спорожнілої квартири, Вікторової тимчасової відпочивальні, коли збагнула, що його там нема, вона відчула, що гіршого для неї бути не може, що над усе вона хоче, аби він був із нею: чи то за стіною суміжної квартири, чи за дорогою біля річки з фотоапаратом або вудкою, чи навіть за містом із донькою, або й за роботою в інших країнах… Але щоб вона відчувала його присутність, що він із нею. Так буває, виснувала врешті. Коли людина живе в серці, це вже – вона з тобою. І ти не є самотнім. Так, як було з матір’ю Марією, яку вона із сестрами, попри все, любила. Навіть якщо Віктор не житиме з нею, не приїжджатиме, навіть якщо вони перестануть бачитися… Вона щаслива, бо він у неї є, бо він – із нею. Вона – не сама.

Цього рішення ніколи не підтримали б ні баба Устя, ні дід Гордій. Але вперше Лія ладна не зважувати на ймовірну думку рідних, уперше вона вирішить щось сама й заради себе.

А Мія – коли грала в гру «Попільниця» й почула відповіді Айдера Чорного, вона зрозуміла тоді: так, він симпатичний, навіть вродливий і показний, має освіту, роботу й добрий смак до вдягання. Він би сподобався діду Гордію і бабі Усті, вони дуже зраділи б, якби Мія вийшла саме за такого молодого й перспективного юриста. Але вона також зрозуміла, що ліпше ні з ким, аніж із тим, із ким їй нецікаво. Сьогодні вона скаже про це Чорному. Вони не можуть бути разом.

Ще одна думка стала навідувати Мію віднедавна. Вона, очевидно, зважиться ще й на такий крок – виїде з Приграддя й оселиться там, де почувається найбільш гармонійно. Але про це вона скаже сестрам згодом, коли всі про все дізнаються й нарешті заживуть із правдою, хай би якою вона була. І заспокояться, звільнившись од важкості незнання. Бо дізнатися правду – це ще й відпустити її, очиститися для нових пережитків і досвідів. І кожна з