Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

впізнав голос одного з людей Моріарті. Отже, ті, що його переслідували, були вже поряд. Тепер їм досить стати на платформі біля кондуктора або просто сісти внизу й чекати. Гризомброві зрештою доведеться злізти, а вони вже будуть там, готові його вітати.

Тепер омнібус рухався трохи швидше, погонич вів коней майже посередині вулиці, й колеса мало не чіплялись об колеса екіпажів, ломових візків та омнібусів, що рухались їм назустріч, до вокзалу. Два омнібуси ледве розминулись, кучери обмінялися вітаннями чи, може, кпинами.

Гризомбр глянув уперед. Назустріч їм наближався ще один омнібус. Половина місць на верхній площадці були вільні. Пасажири, позастібавшись на всі ґудзики від холоднуватого вечірнього вітру, невимушено розмовляли, сміялись, вимахували руками. Одна пара, крім себе, не помічала нікого.

Гризомбр не вагався. Задні місця були вільні. Тримаючись за поруччя, він підвівся і, коли відстань між омнібусами була не більше кроку, перестрибнув на зустрічний. Пасажирка поруч зойкнула, її супутник невдоволено лайнувся.

Гризомбр сів і озирнувся. Один з його переслідувачів теж зіскочив і, лавіруючи між повозами, побіг за Гризомбровим омнібусом.

— Що тут у мене за жарти? — Голова кондуктора з'явилась над східцями за кілька кроків од Гризомбра. — У вашому віці, чоловіче, треба бути обачнішим. Наробите собі лиха. Минулого тижня один мало не вбився. Ану геть звідси, поки я не покликав поліцая!

Підручний Моріарті, з'явившись на східцях, щось сказав кондукторові. Той шанобливо глянув і почав спускатися, даючи йому можливість піднятись нагору.

Гризомбр зацьковано роззирнувся. Найближче їхав зелений омнібус з написом «Гаверсток-Гілл». Пасажирів на його верхній площадці не було, але відстань лишалася не менш як три кроки.

Переслідувач уже піднімався нагору. Назустріч виринув ще один омнібус, з рекламою горіхових тістечок. Гризомбр зіп'явсь однією ногою на поруччя, відштовхнувся й стрибнув, але не розрахував і лише ковзнув пальцями по рекламній дошці, а відтак шугнув між голоблі двоколісного екіпажу, що невідомо де й узявся між омнібусами.

Знявся лемент, потім усе огорнула темрява…

Кроу повернувсь додому, на Кінг-огріт, близько одинадцятої вечора.

— Ангусе, по тебе приходили із Скотленд-Ярду. — Вираз обличчя Сильвії не провіщав нічого доброго.

— Правда, люба? — Кроу гарячково думав над тим, що відповісти на її наступне запитання.

— Вони сказали, ніби ти сьогодні не чергуєш. То де ж ти досі був?

— Є речі, яких я не маю права пояснювати. Та й навіщо тобі знати все, що доводиться робити інспекторові поліції, аби заробляти свої гроші?

— Може, й так… — Та видно було, що Сильвія повірила йому не до кінця.

— І чого їм було треба, люба?

— Вони просили тебе якомога швидше приїхати до готелю «Гросвенор-Гаус». Згадували якогось містера… е-е… Морнінгдейла.

— Джарвіса Морнінгдейла? — знову надіваючи капелюха, перепитав Кроу.

— Здається.

— Нарешті! — уже в дверях вигукнув Кроу.

— Він начебто звідти вже виїхав. Але щось там ще трапилось неподалік, на Вікторія-стріт. Отож тобі спішно треба бути там.

На розі Кроу зіткнувся з Гарріет, яка поверталась додому після вихідного дня. Кроу підняв капелюха. Дівчина всміхнулась йому так само щиро, як і годину тому, коли вони прощалися. Серце Кроу закалатало, в животі все перевернулося.

Кроу ступав легко, трохи не танцював на блискучому тротуарі, виглядаючи кеб, аби поїхати до «Гросвенор-Гауса». Йому здавалося, світ широко всміхається до нього. Кроу був певен, що знайшов у Гарріет відповідь на всі свої мрії та приховані бажання. Ця молода струнка дівчина домоглася того, що він знову відчув себе закоханим юнаком. Навіть кіптява, що висіла над містом, нагадувала йому знайомий з дитинства зппах вересу. І Кроу шаленів від одного дотику дівчини, а мати це своїх руках, злитися з нею, означало для нього так наблизитись до раю, як йому навряд чи випаде колись у майбутньому.

У «Гросвенор-Гаусі» його настрій підупав. Морнінгдейл там побував, але вже виїхав. Побували там і французи, але й ті виїхали. Були плутані свідчення працівників готелю, нібито один з французів несподівано втік, а його переслідували два детективи з якогось приватного агентства.

Вислухав Кроу й старанного постового полісмена.

— Дивна справа, — розповідав той. — Якийсь іноземець, тікаючи від переслідування, стрибав з омнібуса на омнібус, зрештою впав під двоколісний екіпаж і був підібраний у непритомному стані. З ним були два приятелі. Вони пообіцяли відвезти його до лікарні, сер, до Західної добродійної. Нічого особливого, добре, що так обернулося, інакше б мені довелося зупинити весь вуличний рух. Гадаю, він випив зайвого. Я неодмінно навідаюсь до Західної добродійної, тільки-но звільнюся.

Кроу міг би закластися на сто соверенів, що в Західній добродійній немає і сліду ні того потерпілого іноземця, ні його «друзів». Немає їх і в жодній іншій лікарні. Кроу сидів у кабінеті управителя, намагаючись зібрати докупи все, що стосувалося містера Морнінгдейла, вигаданих працівників такого ж вигаданого детективного агентства та трьох французів. За годину чи, може, трохи більше Кроу остаточно допевнився в тому, що ще раз випустив із рук Джеймса Моріарті.

У розпачі повертався Ангус Мак-Криді Кроу додому. Він був певен, що його журбу може розвіяти лише ніжна Гарріет.

У Гризомбра боліли голова й рука, він побачив біля себе якісь розпливчасті тіні, почув їхні невиразні голоси, а тому збагнув, що живий. Пригадав, начебто його везли в якомусь незручному візку. Гризомбр знову мовби побачив омнібуса з рекламою тістечок, почув злякане хропіння коней, вдруге пережив жахливий момент падіння.

Зір прояснів, і Гризомбр упізнав Моріарті. За професором стояли ще якісь люди, серед них і Вільгельм Шляйфштайн.

— Ви в безпеці, Гризомбре, — сказав Моріарті. — Тікати було нерозумно. Ніхто не бажає вам поганого.

Гризомбр знову напружився й спробував підвестись, та лише безсило впав на подушку.

— Професор каже правду, Жане, — підійшов ближче Шляйфштайн. — У вас перелом руки, на тілі синці, а ще дужче вас пече образа. Мене теж пекла, коли професор утнув жарт зі мною, але те, що він каже, — правда. Він просто бажає довести свою