Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

Знову підійшовши до привезеної французом картини, Моріарті змочив ганчірку скипидаром з пляшки й почав стирати фарбу в нижньому правому кутку. Один з охоронців аж скрикнув.

— Моріарті! Це ж Леонардо да Вінчі… — почав був Гризомбр, але Спір штрикнув його револьвером під ребра й примусив замовкнути.

— Гадаєте, я не знаю, що роблю? — озвався Моріарті.

Він знову змочив ганчірку; фарба зробилася м'якою, й він почав допомагати собі мастихіном. Звільнивши від фарби невелику ділянку під лівою рукою портрета, відступив убік і сказав:

— Дивіться.

На тополевій дошці видніли чітко вирізьблені літери: МОРІАРТІ.

Гризомброві заціпило. Мигцем глянувши на професора, він знову прикипів очима до імені, вирізьбленого під фарбою дорогоцінної картини, щойно викраденої з Лувру.

— Я не можу…

Не давши Гризомброві закінчити, Моріарті, порухом досвідченого екскурсовода кивнув на зіпсовану картину:

— Ось те, що ви привезли з Франції, Гризомбре. Ця картина висіла в Квадратному залі. Та, яку ви замінили копією. Бачите, мій друже, я подбав про нашу прекрасну даму задовго до того, як домовився з вами. — Моріарті підступив до мольберта, вкритого чорним полотном. — Ви вкрали нічого не варту пофарбовану дошку, Гризомбре. — І з урочистим виразом на обличчі, знявши полотнину, відкрив очам справжній шедевр Леонардо да Вінчі.

На обличчі в Гризомбра застиг приголомшений вираз.

— Я розумію, що все вийшло занадто театрально, — посміхнувся Моріарті, — але, гадаю, я показав свої можливості й довів перевагу. Ви тепер, певно, погодитеся, що саме я повинен керувати спілкою наших людей на Європейському континенті.

Гризомбр підвівся й кволо, мов після тяжкої хвороби, підійшов спочатку до справжньої Джоконди, а потім до тієї, яку сам привіз із Парижа. Обидва його охоронці й далі сиділи під дулами револьверів. Вільям Джекобс підступив до Гризомбра.

— Що ви збираєтесь робити? — Француз глянув на професора.

— Ви зрадили мене, мій друже, — сказав професор. — Ви та ще дехто усунули мене від керівництва союзом, що мав найбільші від часів Аттили потенційні можливості. Як я маю вам віддячити?

— Я не дозволю вбити себе, мов собаку! — вигукнув Гризомбр і, схопивши мольберт із копією Джоконди, примусив захоплених зненацька людей Моріарті відступити. Крутнувши мольбертом над головою, Гризомбр хряснув ним об підлогу, щось крикнув своїм охоронцям і кинувся до дверей.

— Гризомбре, зупиніться! — гукнув Моріарті. — Вам нічого не загрожує!.. Гризомбре!.. — намагався перейняти його Моріарті, але той уже вискочив у коридор.

Один з його охоронців турнув Вільяма Джекобса й теж хотів утекти, але Вільям підвівся й, цілячись йому в голову, заступив дорогу до втечі.

— Бертраме, Вільяме! — різко наказав професор. — Наздоженіть! Ніякої стрілянини. Якнайменше шуму! Поверніть його! Якщо не вдасться сюди, то — на Бермондсі.

Моріарті скерував пістолета на двох охоронців-французів, а брати Джекобси, ховаючи зброю, вибігли з кімнати.

Спір причинив двері, Гаррі Аллен швиденько поховав картини до валіз і навів у кімнаті лад.

Моріарті знову прибрав подобу Морнінгдейла.

За двадцять хвилин, забравши речі з кімнат французів, Спір та Гаррі Аллен разом з обома охоронцями Гризомбра залишили готель. Трохи згодом зійшов униз Моріарті й оплатив рахунки. З'явився візник Гаркнесс і повіз професора геть. Коли прибула поліція, навколо готелю зосталося хіба кілька жебраків.

Збігши наниз, Гризомбр уповільнив кроки, пригладив волосся й обсмикнув одяг, щоб пройти вестибюлем, не привертаючи уваги. Можливо, пощастить сховатись у великому вокзалі, щоб сісти в поїзд до Дувра перед самим його відходом. Логіка підказувала: довіряти професорові не можна. На місці Моріарті він теж був би безжальним до зрадника.

Озирнувшись у дверях, Гризомбр побачив на сходах двох огрядних чоловіків. Не боячись привернути до себе загальну увагу, вони бігли за ним, наче гончаки за лисицею.

Гризомбра охопила паніка, що траплялося з ним не часто. Він вискочив на холодне повітря і, розгубившись, побіг двориком, що відокремлював готель і вокзал від Вікторія-стріт, а потім, уже забувши про всяку обережність, пірнув у гущу вуличного руху.

Вікторія-стріт кишіла людом. Тротуарами поспішали в своїх справах перехожі, дехто, не зважаючи на навколишній гамір, спроквола прогулювавсь; інші квапилися вчасно відправити послання, не спізнитися на поїзд, на ділову зустріч, обід чи побачення, що могли змінити перебіг усього життя; треті просто демонстрували видимість діяльності, щоб були задоволені роботодавці, щоб не нервувалися дружини, щоб спокійним було сумління. Щебетали закохані, мовчки йшли подружні пари, снували приїжджі, вешталися старці, волоцюги, тверезі й п'яні чоловіки. Кричали продавці газет.

Серединою вулиці, в яскравому газовому світлі, блимаючи своїми ліхтарями, повільно рухалися парадом візки та різноколірні омнібуси з відкритими верхніми площадками, що давали пасажирам змогу бачити все довкола: то була своєрідна рухома реклама, виписана білою, червоною, зеленою чи жовтою фарбою: «Дезинфікуючий засіб — не отруйний, має приємний запах», «Томатна паста», «57 видів смажених бобів фірми «Гайнц», довгі скромні дошки на бильцях верхніх площадок умовляли купити новий засіб для чищення ножів у Оклі, какао — у Фрая, джем — у Пірса.

Гризомбр спробував найняти фаетон, але візник крикнув: «Іду вечеряти, пане!», — тож француз повернув назад, маючи намір змішатися з натовпом на тротуарі й, можливо, звернути кудись у бічну вуличку. Глянувши віддалік на готель і вокзал, він подумав, що люди Моріарті зараз теж десь никають у гущі вуличного руху.

Раптом один із зелених омнібусів уповільнив рух, коні стали біля тротуару, східці немов запрошували на верхню площадку.

— Куди, приятелю? — спитав кондуктор, коли Гризомбр стрибнув на підніжку.

— Туди… куди й вам, — спромігся відповісти Гризомбр.

— До кінця? Горнсі-Райз — шість пенсів.

Гризомбр не дуже тямився на англійських грошах, мав їх у кишені не багато, тому дав кондукторові флорин, забрав здачу та квиток і кинувся нагору.

— Обережно на східцях! Тримайтеся! — гукнув йому вслід кондуктор.

На відкритій верхній площадці, здавалось, ніби омнібус ось-ось перекинеться, і Гризомбр, тримаючись за поруччя, пішов вузьким проходом уперед, де праворуч було два вільних місця. Раптом знизу почулися голоси, серед яких Гризомбр безпомильно