Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

що на них чекають. Після необхідних формальностей Гризомбр вирішив: треба позбутись картини якомога швидше. Затримуватися в Лондоні не мав бажання й, хоч їм і зарезервували кімнати в «Гросвенор-Гаусі», думав устигнути на нічний поїзд до Дувра, щоб уранці, куди заможнішим, уже бути в Парижі.

Гаррі Аллен на стук гостей відчинив двері, і Морнінгдейл підвівся назустріч.

— Заходьте, панове. Я відчував, що ви не примусите довго чекати себе.

Двері за відвідувачами було зачинено, руки потиснуто, келишки з бренді подано, на обличчях сяяли усмішки. В коридорі Вільям Джекобс виліз із шафи для віників і став під дверима апартаментів Морнінгдейла.

— Отже, вона у вас… — Морнінгдейл не зводив погляду з валізи, яку міцно тримав Гризомбрів охоронець.

— Вона в мене. — Гризомбр стримано кивнув на валізу. — Все гаразд, вона може бути вашою, мосьє Морнінгдейл, якщо маєте гроші.

— Гроші! — Морнінгдейл нетерпляче цикнув язиком. — Гроші — не проблема. Вони, звичайно, зі мною. Але дозвольте на неї глянути. Дозвольте побачити, що-ви привезли.

— Мосьє, — завагався Гризомбр, — угоду було укладено на довірі. Я…

— Довіру, підкріплену п'ятьма тисячами фунтів, навряд чи можна назвати просто довірою. Покажіть картину!

Моріарті відчув, що зараз він і голосом, і манерами міг себе виказати, але все минуло непоміченим. Ще мить повагавшись, Гризомбр кивнув охоронцеві. Той поставив валізу на підлогу, відкрив і вийняв звідти загорнену в оксамит картину.

Гаррі Аллен хотів був узяти й поставити її на вільний мольберт біля дверей спальні.

— Стривайте, мосьє Гризомбр, — виступив наперед Морнінгдейл, — я спочатку гляну на зворотний бік. Там мають бути розпізнавальні знаки.

— Ви натякаєте на те, що я вас обманюю? — обличчя Гризомброве потемніло від гніву.

— Спокійно, спокійно!.. — Морнінгдейл зробив примирливий рух. — Не треба на мене гніватись, Гризомбре. Проста обережність. Певні знаки є на дошці праворуч, а також тріщини та брудні плями, крихітні подряпинки — навколо рота й на вказівному пальці правої руки. Та ще, звичайно, павутинка тріщинок по всій картині, так? Ось, бачите праворуч? — Картина була вже розгорнена, й знаки були чітко видимі. — Поставте дошку на мольберт, Гаррі.

Гаррі Аллен узяв картину з рук охоронця.

— А що там? — немов уперше побачивши, показав Гризомбр на другий мольберт.

— Звичайна мазанина, — звів брови Морнінгдейл. — Торговець намагається видати її за невідомого Рембрандта. Я пізніше вам її покажу. — Ах! — Морнінгдейл відкинувся назад, милуючись Джокондою, щойно встановленою на мольберт. — Хіба ж вона не прекрасна? Диво! Знайома незнайомка. Безсмертна. Матеріальне втілення зв'язку з генієм.

Без сумніву, це була копія, виконана для нього Лаброзом, і Моріарті з нетерпінням чекав побачити копію, виконану Реджиналдом Лефтлі. Він у душі посміхнувся: хоч би якою вона була, Лувр, навіть виявивши підробку, ніколи не допустить, щоб про це стало відомо. Моріарті підійшов до картини, немов вивчаючи її до найменших подробиць.

— Хто робив копію? — запитав він немов сам у себе.

— Як ви й радили, Реджиналд Лефтлі. — Тепер Гризомбр стояв поряд з професором.

— Гарна копія?

— Оригінал і копія подібні, мов горошинки в стручку.

— А Лефтлі зоп'яну не прохопиться про це десь у лавочці чи пивниці?

— Містер Лефтлі, — лагідно зауважив Гризомбр, — мовчатиме як могила.

— Бо чого б це ви мали ділитися з ним гонораром, правда ж?

— То що з грошима?

— Одну хвилину. Як… е-е… було здійснено викрадення?

— Як я й казав: легко. Випадково було розбито одне з вікон. Склярові довелося попрацювати в Квадратному залі після закінчення робочого дня в Луврі.

— Зрозуміло.

— Дуже жаль, мосьє Морнінгдейл, дуже жаль, але наступного ранку скляр загинув. По дорозі на роботу. На нього наїхали коні. Дуже жаль. То де ж мої гроші?

— Ви попрацювали чудово, — сказав Морнінгдейл, подумавши, що справа коштувала життя трьом людям. Він подивився Гризомброві просто в очі. — Чудово. Так, час із вами розрахуватися, мосьє Гризомбр. Зачекайте всього кілька хвилин, панове. Мій секретар тим часом подасть вам ще по келишку. Сідайте, мої друзі. — Він обернувся й непоспіхом пішов до своєї спальні.

Минуло трохи більш як шість хвилин, і звідти вийшов професор Джеймс Моріарті, математик, автор праць «Трактат про біном Ньютона» та «Динаміка астероїда». Французи спокійно сиділи на канапі, а Гаррі Аллен стояв біля дверей спальні. Тільки-но професор вийшов звідти, Гаррі Аллен дістав з кишені піджака пістолет. Відчинилися двері другої спальні. Швидко ввійшли Спір та Бертрам Джекобс і направили зброю на французів. З коридора так само зі зброєю в руках виринув Вільям Джекобс.

Руки Гризомбра та його компаньйонів теж були потяглися до зброї, але тільки на мить.

— Радий знову вас бачити, Жане, — майже прошепотів Моріарті, й голова його знайомо, по-зміїному, захиталася. — Містер Морнінгдейл шле вам своє вітання, але допомогти вам більше не зможе.

Гризомбр, здавалося, втратив дар мови. Берт Спір підступив і вилучив зброю в розгніваних французів.

— Я справді бажаю вам усіляких гараздів, мосьє Гризомбр, — вів далі Моріарті — вже голосом Джарвіса Морнінгдейла. — Настав час із вами розрахуватися.

— Я знав — тут щось не так, — здавленим голосом промимрив Гризомбр. — Щось мені було знайоме. Ще першого вечора, в «Порожньому домі».

— Шкода, що ви мене тоді не впізнали, Жане. Але заспокойтесь, я не мстивий. Я знаю вашу вагу в моїх великих задумах. Ви пам'ятаєте наш спільний план щодо Європи? Спілка під моїм керівництвом. Вам нічого не загрожує. Я просто хотів показати вам, хто править бал.

— Я викрав для вас Джоконду! — обурився Гризомбр. — Навіщо нам змагатись?

— Боюся, ви не все зрозуміли, мій друже. Саме на цьому й грунтується моє твердження… — Моріарті дав знак Гаррі.

Гаррі пішов до спальні й приніс звідти пляшку скипидару, мастихін і ганчірку.

Моріарті сховав свого пістолета й перебрав од нього ті речі:

— А зараз гляньте, Жане. Гляньте й повчіться.