Аліна Миколаївна Болото - Твоя Марія... і Кіб

Не надто покладаючись на мою здатність до орієнтування в лісі, а можливо, й на терпіння Юккаго, Ілка вручила ще й компас, який теж витягли з болота онди. Ех, мені б хоч половину їхніх здібностей… тоді б тільки мене й бачили на «Талані», махнув би в косморозвідку… Стоп, знову відволікся.

Цікаво, цей Юккаго йде попереду чи позаду? А як я з ним порозуміюся — на пальцях чи на суміші капарського діалекту із загальногалактичним? А Василя теж він до Об’єкта вів? Тоді чому пристрелили тільки Норина? І взагалі, яку роль у всьому цьому відіграють онди? Заради чого виловлювали «ДЗ» з болота? Щоб я швиденько доклав, куди слід, і з планети забрали нелюбих поселенців?..

Коли в Кира перед носом майнула чергова летюча шишка, він не втримався й стрибнув слідом за нею в зарості. Даруа провів його замисленим поглядом і сягнув рукою до кишені, щоб дістати компас.

— Стій!

Вигук, який пролунав над самим вухом, припнув Дара на місці. Він завмер, всією шкірою відчуваючи холодок металу, що ввіткнувся в спину.

— Зброю!

— Нема в мене зброї, — тихо відповів Дар.

— Руки за спину!

Дар скреготнув зубами, коли відчув, як зап’ястя стягла міцна петля.

«Чого доброго, звикну до ролі вічного полоненого й літати не схочу, — подумки похмуро жартував Даруа сам із собою. — Сиди собі в якомусь підземеллі та байдики бий. Жодних тобі графіків, ніяких диспетчерів — суцільне задоволення».

— Повернися!

«Я тобі зараз повернуся. Я тобі повернуся, радосте спокійно вихована! Якщо у вас людських слів не сприймають, доведеться порозумітися іншими методами…»

Даруа обернувся й зустрівся очима з… Кралем.

— Де Ілка? — без вступу спитав той.

— Знов те саме! І досі небогу розшукуєте? Не набридло?

Замість відповіді Краль коротким, точним ударом жбурнув пілота додолу. Дар ледь не напоровся спиною на стовбур поваленого дерева, що наїжився голками.

— Які нервові плантатори пішли, — важко відсапуючись, зауважив він. — Востаннє зазначену особу я бачив у вашому будинку, хоча ми з вами дуже ретельно шукали її в лісі.

— Це все через тебе! — голосом, що клекотів від люті, гаркнув Краль. — Вона благополучно просиділа під замком кілька днів, поки я не приволік тебе! Чорти б забрали Ледока з його витівками! Ти говоритимеш?

Ватіш обачно відсунувся:

— З переламаними ребрами я навряд чи стану красномовніший! У вас надто все заплутано.

— Що в нас заплутане?! Це ваші прокляті інопланетники разом з ондами голову дівчиську заморочили! Вже Ледок позирає скоса! Якби не я… У неї ще дитячі іграшки в голові, воно минеться, вивітриться. Я теж молодий був, світ у рожевому світлі бачив. Нема його, рожевого, нема! В житті все простіше. Я бачив, я знаю!

— Куди вже простіше, — пробурчав Дар, сідаючи. — Хто думає інакше, той помиляється.

Краль підкинув стовбур «хлопавки»:

— Сюди тебе Ілка послала? Ілка?!

Ватіш промовчав.

— Виходить, усе ж таки Ілка. Таки вона! І спостерігача?.. Де вона зараз? Де?!

«Де-есять дірок», — виразно пролунало в голові Ватіша. Він уперше з тугою подумав, що, здається, цього разу встряг остаточно. Навіть під час допиту в «спокійних» не відчував такої безнадії. Тоді все тамувала злість. Зараз не було навіть злості, тільки подив і огида. Огида, начебто Краль був не людиною, а слизькою смердючою гадиною. Немов розкрився люк стічної ями.

Даруа здалося, що він зазирнув у саме нутро зразкового капара: «Найголовніше — не висуватися. Я проживу й своїм абаалем. Хлопець стає небезпечний. Ледок дізнається, що відомості просочилися з мого дому, — буде зле. Він уже натякав. Ілка… Знайти й замкнути. Дурепа. Доки вона бавилася зі своїми ондами, півбіди. Закохалася в спостерігача — зовсім з глузду з’їхала. Замкнути, замкнути. Тоді вони не насміляться зачіпати, бо ж без абааля жодної гайки для своїх заводів не дістануть. З історії з інопланетянами Ледок нехай виплутується сам, зрештою, на те він і шеф служби спокою… У лісах повно улів…»

«Сволота, яка сволота! Кля-кир!»

«Добре, що випередив Ледока. Ніхто не бачив, ніхто не чув, ніхто не знає. Ілка мовчатиме. Ілка повинна мовчати. Вона ж розумна дівчинка, це ж тільки примха. Дитяче зухвальство. Гра в пригоди. Треба кінчати. Зона охорони близько, тільки цих дурнів тут і бракувало».

Ватіш не зрозумів: чи він навчився підслуховувати думки, чи Краль говорив сам із собою, чи просто здалося, але в ньому прокинулася лють. Діти, які граються у вбивство, до цього теж причетний Краль!

— Де вона?

— Ненавиджу! — видихнув Дар у схилене обличчя Краля, рвонувся й кинув тіло назустріч супротивникові. Удар припав по колінах, Краль похитнувся, але встояв і замахнувся прикладом «хлопавки»…

У повітрі майнула брунатна блискавка і впала на плечі Краля. Клацнули щелепи, й бараноїд з планети Імра припинив існування власника найбільшої на Капариді плантації абааля.

— Кире!

Але те, що повернуло до Ватіша скривавлену морду, не було Киром, а лише втіленням сліпої люті.

— Кир! Кля-рирь, Кир!

Бараноїд оговтався. Даруа Ватіш був його братом, його ватажком, його зграєю. Кир порушив найсуворішу заборону, він посмів глянути на людину,