Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

найтяжчий день у його житті. Він не міг не визнати, що, провівши цю операцію з такою майстерністю, якою можна було б заслужено пишатися, і розгромивши ворога з переважними силами, вони таки не здобули жаданої перемоги. Три вдалих постріли батареї, про існування якої ніхто з них і не здогадувався, перетворили перемогу на поразку. На порятунок нічого було й сподіватися, поки вони не оволодіють фортом, який охороняв вихід у море.

Спочатку капітан Блад запропонував полагодити кораблі і ще раз спробувати прорватися в море. Але його відмовили від такого ризикованого наміру: гарячковість невластива їхньому капітанові — від нього чекають розважливості, а не розпачу. Капітан Блад, тільки-но до нього повернувся спокій, тверезо оцінив обстановку: «Арабелла» нездатна вийти в море, «Інфанта» ледве тримається на воді, та й то завдяки майстерності її капітана, а «Сан-Феліппе» серйозно пошкоджено вогнем піратів ще до того, як він потрапив до їхніх рук.

Було зрозуміло, і, зрештою, він був змушений це визнати, що за краще повернутися в Маракаїбо і там переобладнати кораблі, перш ніж удатися до ще однієї спроби пробитися до моря.

Отже, рушаймо до Маракаїбо, куди повернулись переможці, подолані в короткому, але жахливому бою. Гнітючий настрій Блада посилювався набридливими наріканнями Каузака, песимізм і ущипливість якого не мали меж. Зазнавши непомірної втіхи від блискавичної та легкої перемоги над переважними силами ворога, бретонець знову впав у страшний відчай, заразивши своїм настроєм більшу частину французьких корсарів.

— Це кінець, — сказав він Бладу. — Цього разу ми програли.

— Я візьму на себе сміливість нагадати, що ти це казав і раніше, — капітан Блад відповів йому так терпляче, як міг. А ти ж, здається, не з тих, хто не розуміє, що сталося. Адже ніхто не наважиться заперечувати, що повернулися ми з більшою кількістю і кораблів, і гармат, ніж вирушили сюди. Поглянь, чоловіче добрий, зараз на наш флот!

— Дивлюся... — сказав Каузак.

— Тьху! Ти боягузливий пес, і цим усе сказано...

— Ви називаєте мене боягузом?

— Я дозволю собі цю вільність.

Бретонець подивився на нього, важко дихаючи. Але йому стало розуму, щоб не вимагати помірятися силами за образу. Він надто добре знав, на що можна сподіватися від Блада. Ще не стерлась із пам’яті сумна доля Левассера. Тому він обмежився прикрими словами.

— Це забагато! Ти зайшов занадто далеко!

— Та припини вже! Остогидло мені слухати, як ти скиглиш і нарікаєш, що не все йде так гладенько, як тобі хотілося б. Якщо тобі потрібен спокій, то не слід було виходити в море, та ще й зі мною. У мене спокійного життя не жди, його не буде ніколи. Оце і все, що я мав тобі сказати.

Каузак підвівся, чортихаючись, і подався шукати співчуття у своїх людей.

Капітан Блад, не забуваючи про свої обов’язки лікаря, пішов до поранених і залишався там до пізнього вечора. Потім він дістався берега та зачинився в будинку губернатора, аби написати донові Міґелю листа, який, чесно кажучи, був чемним викликом.

Сьогодні вранці я показав Вам, Ваша високосте, на що я здатний. Попри більш ніж подвійну перевагу в людях, кораблях і гарматах, я потопив або захопив усі судна великої ескадри, яка прийшла в Маракаїбо, щоб знищити нас. Зараз Ви не зможете здійснити своєї погрози, якщо навіть із Ла Гуайри підійде очікуваний «Санто Ніньйо». Уже маючи деякий досвід, Вам не важко буде уявити, що може ще статися. Мені не хотілося тривожити Вашу високість цим листом, але я людина гуманна і ненавиджу кровопролиття. Тому, перш ніж розправитися з фортом, який Ви вважаєте неприступним, таким же чином, як я вже розправився з Вашою ескадрою, яку, до речі, Ви теж вважали непереможною, я, керуючись виключно почуттям людяності, роблю останнє застереження. Якщо Ви заплатите викуп у п’ятдесят тисяч песо, доправите нам сто голів худоби і дасьте можливість вільно вийти в море, я не спалю міста Маракаїбо. Я залишу його, звільнивши до того ж захоплених мною сорок полонених. Серед них є чимало поважних персон, яких я затримаю як заручників, поки ми не вийдемо у чисте море, а потім відправлю їх назад у каное, які ми тільки для цього й беремо. Якщо ж, Ваша ясновельможносте, Ви відхилите мої скромні умови, нав’язавши нам таким чином необхідність захопити форт, хоч це і вимагатиме жертв, то застерігаю вас, що на милосердя не сподівайтесь. Я почну з того, що перетворю чудове місто Маракаїбо на руїни...

Коли лист було написано, він наказав привести до нього захопленого в Гібралтарі віце-губернатора Маракаїбо. Прочитавши йому написане, Блад послав віце-губернатора з листом до дона Міґеля.

Вибір посланця був вдалий. Адже віце-губернатор був найбільш зацікавленою людиною в тому, щоб будь-якою ціною врятувати місто від страшного спустошення, яким погрожував капітан Блад. Як капітан розраховував, так і сталося. Віце-губернатор додав свої палкі й наполегливі вмовляння.

Але дон Міґель лишився твердим і невблаганним. Що з того, що його ескадру частково потоплено, а частково захоплено противником! Тоді, втішав він себе, його заскочили зненацька, а тепер це не повториться. Форт не візьмуть несподіваним наскоком. Нехай Блад зітре Маракаїбо з лиця землі, але йому все одно не уникнути кари, коли він наважиться вийти в море, а рано чи пізно йому доведеться це зробити. Віце-губернатор запанікував, він не стримався і наговорив адміралові чимало дурниць. Але відповідь адмірала була ще страшнішою:

— Якби ви були віддані своєму королю і перешкодили б появі цих клятих піратів, так само, як я не випущу їх звідси, ми не потрапили б зараз у таке дурне становище. Тому прошу не докучати мені своїми зрадливими порадами. Про угоду з Бладом і слухати не хочу. Я служу королю і виконую свій обов’язок перед ним і перед собою. Крім усього, у мене є ще й особисті рахунки із цим мерзотником, і я збираюся нарешті поквитатися з ним. Так і перекажіть тому, хто вас послав!

Отже, повернувшись назад до Маракаїбо, до власного