Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

борту були полонені, раби й більшість захоплених товарів. Зв’язаних бранців охороняли два матроси, стернові, та чотири пірати з мушкетами. Їм було наказано лишатися в тилу і в жодному разі не брати участі в майбутньому бою.

Коли перші проблиски опалового світанку розчинили темряву, нашорошені очі піратів розпізнали за чверть милі попереду обриси іспанських кораблів, що стояли на якорі. Як і завжди, самовпевнені іспанці, покладаючись на свої переважні сили, звичайно, були недуже пильні. Тому й не дивно, що вони помітили ескадру Блада лише після того, як їх помітили корсари. Коли ж вони, переполохані, почали готуватись до бою, брандер ішов просто на них — Волверстон, піднявши на реях свого брандера всі вітрила, спрямував судно на величезний флагманський «Енкарнасьйон». Не встигли іспанці оговтатись, як він уже впритул підійшов до них.

Волверстон надійно закріпив штурвал і схопив великий, туго скручений віхоть соломи, змочений у нафті, й запалив його. Смолоскип сліпуче спалахнув саме тієї миті, коли легенький шлюп із тріском ударився об борт флагманського корабля. Шестеро озброєних абордажними гаками флібустьєрів Волверстона, роздягнені до пояса, стояли на своїх постах з лівого борту: четверо — на планширі і двоє — на реях. У момент зіткнення брандера з іспанським флагманом вони влучно метнули гаки, і шлюп немов прикипів до корабля. Кинуті ж із реї гаки мали ще більше заплутати снасті й позбавити іспанців можливості визволитись від непроханих гостей.

На борту галіона засурмили тривогу, зчинилася паніка. Іспанці, захоплені зненацька, метушились, бігали, горлали. Вони спробували були підняти якір, але одразу ж відмовилися від свого наміру, переконавшись, що вже запізно. Гадаючи, що їх візьмуть на абордаж, іспанці схопилися за зброю та приготувалися до відсічі. Але їх збила з пантелику невластива для піратів тактика зволікань, а ще більш здивувало те, що майже голий здоровань Волверстон гасав палубою та щодуху розмахував над головою смолоскипом, охопленим полум’ям. Лише тоді, як справу було закінчено, іспанці збагнули, у чому тут річ — він підпалював ґноти коло бочок із порохом. Один з іспанських офіцерів, очманілий від переляку, наказав кинути на шлюп абордажний загін.

Наказ цей запізнився. Волверстон переконався, що шість його побратимів успішно впорались із завданням та вже стрибнули за борт, кинув пойнятий полум’ям смолоскип у найближчий відкритий люк трюму, а сам пірнув у воду, де його відразу ж підібрав баркас з «Арабелли». А в цей час брандер, шугаючи навсібіч страшним полум’ям, шпурляв на «Енкарнасьйон» шматки пальних матеріалів, і довгі вогняні язики лизали борт галіона, відкидаючи назад сміливців, які у відчаї, хоч і з запізненням, намагалися відштовхнути шлюп.

І тоді як найзагрозливіший іспанський корабель був у такий спосіб виведений з ладу на самому початку сутички, «Арабелла», проходячи перед носом «Сальвадора», могутнім бортовим залпом змела геть усе з палуби іспанського корабля. Потім, розвернувшись і просуваючись уздовж борту «Сальвадора», вона майже впритул зробила з усіх своїх бортових гармат другий залп — по його корпусу. Залишивши позаду наполовину виведений з ладу «Сальвадор» і не змінивши курсу, «Арабелла» кількома пострілами з носових гармат переполошила команду «Інфанти» й підійшла до її борту, щоб узяти корабель на абордаж. Щось подібне в цей час проробляв Хаґторп із «Сан-Феліппе».

І за весь цей час іспанці примудрилися не зробити жодного пострілу — настільки зненацька вони були захоплені і таким швидким і паралізуючим був удар Блада.

Узяті на абордаж і налякані холодною зброєю піратів, команди «Сан-Феліппе» й «Інфанти» не чинили ніякого опору. Пожежа на флагманському кораблі так приголомшила їх, що вони визнали себе переможеними і склали зброю.

Якщо «Сальвадор» зайняв би рішучішу позицію і цим підтримав два інші, ще не ушкоджені судна, то, можливо, іспанцям і вдалося б схилити фортуну на свою користь. Але сталося так, як і мало статися в іспанців, коли йшлося про гроші або здобич. На «Сальвадорі» зберігалася скарбниця ескадри: близько п’ятдесяти тисяч песо. Прагнучи будь-що врятувати цінності, щоб вони, бува, не потрапили до рук піратів, дон Мігель перебрався із залишками своєї команди на борт «Сальвадора» і наказав іти до форту на острові Паломас. Чекаючи нападу піратів, адмірал заздалегідь таємно переозброїв форт і залишив у ньому гарнізон. Для цього він зняв з форту Кохеро, який стояв у глибині затоки, усе озброєння, включаючи й кілька далекобійних «королівських гармат», значно потужніших, ніж звичайні.

Нічого не підозрюючи, капітан Блад кинувся в погоню за іспанцями — його супроводжувала «Інфанта», якою тепер командував Ібервіль зі своїм екіпажем. Кормові гармати «Сальвадора» ніби відповідали на влучний вогонь переслідувачів. Діставшись мілководдя, під захистом фортових гармат, корабель став тонути і сів на дно. Наскільки це було можливо, команда «Сальвадора» — хто в човнах, а хто плавом — добралася до берега Паломаса.

Саме в той час, коли капітан Блад вважав, що перемогу здобуто, а вихід із цієї пастки у чисте море вільний, форт раптово розкрив свою величезну й зовсім несподівану силу. Зі страшенним гуркотом подали про себе звістку «королівські гармати». «Арабеллу» струсонуло від ударів ядер, які знесли частину борту й убили кількох піратів, зчинивши паніку на кораблі.

І якби Пітт, її штурман, сам не схопив колдершток і різко не повернув його праворуч, «Арабеллі» було б сутужно, бо за першим не забарився й другий залп.

Набагато гірші були справи на тендітній «Інфанті». Хоча її вразив тільки один гарматний постріл, який влучив у лівий борт, але в пробоїну на ватерлінії полилася вода. Корабель, мабуть, затонув би, якби досвідчений і спритний Ібервіль не вжив негайних заходів, наказавши скинути в воду всі гармати лівого борту. Таким чином, зовсім легкою, тільки з добрячим креном на правий борт, він міг повести «Інфанту» слідом за «Арабеллою», що відступала. Вогонь з форту по ним тривав, правда, вже не міг завдати їм значної шкоди.

Вирвавшись з-під вогню батарей і зібравшись докупи, «Елізабет», «Сан-Феліппе», «Арабелла» та «Інфанта» лягли в дрейф, і капітани чотирьох кораблів могли, нарешті, обміркувати своє досить скрутне становище.

Розділ XVII. Ошукані

У блискучому ранковому сонці засмучений Блад головував на спішно скликаній нараді, яку він провадив на палубі «Арабелли». Він чесно казав потім, що це був