Роджер Желязни - Принц Хаосу

тому що вони сядуть нам на хвіст, лиш тільки ми почнемо.

Він довго дивився повз мене, ніби щось ретельно обдумував.

Зрештою запитав:

— Може що-небудь випадково потривожити її варту?

— Хм. Заблудлий магічний потік з реального Пекла. Іноді воно їх викидає досить далеко.

— Чим характерний такий викид?

— Магічним осадом або трансформацією, — сказав я.

— Можеш сфабрикувати такий феномен?

— Напевно. Але навіщо? Вони все одно рознюхають і, якщо Корвіна спохопляться, то збагнуть, що це всього лише трюк. Марні потуги.

Привид батька хмикнув.

— Не спохопляться, — сказав він. — Його місце займу я.

— Я не можу дозволити тобі зробити це!

— Це мої проблеми, — сказав він. — Йому знадобиться час, якщо він мав намір відучити Дару і Мандора від розгойдування конфлікту Сил до катастрофи, яка перевершує минулу Війну з Лабіринтом.

Я зітхнув.

— Єдиний спосіб, — сказав Корвін.

— Думаю, ти правий.

Він потягнувся і встав.

— Зробимо так, — сказав Корвін.

Мені довелося склепати заклинання — справа, якою я давно не займався, — ну, напівзаклинання, з еффектом, раз вже в мене був спікарт, — щоб підзарядити весь цей виставковий мотлох. Потім я простяг заклинання над всією виставкою і, підключившись на молекулярному рівні, перетворив частину лез в квіти. Я відчув пощипування, яке, я впевнений, було паратривогою, що відзначала спалах магічної активності і доповідала про неї в центр.

Потім я викликав водоспад енергії і кинув нас вгору. Я відчув ривок шляху, коли ми наблизилися до входу. Є контакт. І я дав йому провести нас крізь.

Корвін тихо присвиснув, роздивляючись каплицю.

— Насолоджуйся, — сказав я. — Так поводяться з богами.

— Ага. Закритий у власній церкві.

Він походив по приміщенню; поки ходив, розстебнув перев'язь. Замінив меч на той, що лежав на вівтарі.

— Хороша копія, — сказав Корвін, — але навіть Лабіринт не може здублювати Грейсвандір.

— Я думав, на клинку відтворений сегмент Лабіринту.

— Або манівці, — сказав він.

— Що ти маєш на увазі?

— Запитай якось другого Корвіна, — сказав він. — Це пов'язано з тим, про що ми недавно говорили.

Він наблизився і передав мені смертоносний комплект — зброю, піхви, пояс.

— Буде добре, якщо ти принесеш це йому, — сказав він.

Я застебнув пряжку і перекинув пояс через плече.

— О'кей, — сказав я йому. — Пора рушати.

Я попрямував у дальній кут каплиці. Як тільки я наблизився до дільниці, де була зображена Шеол, то безпомилково відчув ривок шляху.

— Еврика! — Сказав я, активуючи канали спікарта. — Йди за мною.

Я ступив уперед, і шлях забрав мене геть.

Ми прибули в кімнату розміром десь п'ятнадцять на п'ятнадцять футів. У центрі її стояв дерев'яний стовп, підлога була кам'яною з розкиданою соломою. Кілька великих свічок, немов з каплиці, коптили повітря. Дві стіни були кам'яні, дві — дерев'яні. У дерев'яні стіни були врізані дерев'яні двері. Вони були незамкнені. В одній з кам'яних стін були металеві двері без віконця, з замковою щілиною біля лівого краю. Ключ відповідного розміру висів на цвяху, вбитому в стовп.

Я зняв ключ і швидко зазирнув за дерев'яну двері праворуч, виявивши велику бочку з водою, ківш і різні тарілки, кружки, начиння. За іншими дверима було кілька ковдр і купа того, що, ймовірно, замінювало туалетний папір.

Я пройшов навскоси до металевих дверей і постукав у неї ключем. Відповіді не було. Я вставив ключ у замок і відчув, що мій супутник взяв мене за руку.

— Краще це зробити мені, — сказав він. — Я мислю, як він, і для мене це буде безпечніше.

Я змушений був визнати справедливість його судження і відійти в сторону.

— Корвін! — Покликав мій супутник. — Зараз ми тебе витягнемо! Це твій син Мерлін і я, твій двійник. Не стрибай на мене, коли я відкрию двері, о'кей? Ми будемо стояти не сіпаючись, і ти зможеш подивитися.

— Відчиняй, — долинув голос зсередини.

Ключ повернувся, і ми стали біля входу.

— Подумати тільки! — Долинув голос, який я пам'ятав дуже добре. — Ви, хлопці, виглядаєте цілком реально.

— Ми такі і є, — сказав його привид, — і, як це прийнято в таких випадках, тобі б краще поквапитися.

— Ага.

Пролунали неквапливі кроки, і коли він вийшов, очі його були прикриті рукою.

— Ні в кого немає темних окулярів? Боляче на світлі.

— Прокляття! — Сказав я, болісно бажаючи здогадатися про це раніше. — Ні. І якщо я пошлю за ними, Логрус наздожене і засіче мене.

— Потім, потім. Зажмурюся і пройду на дотик. Валимо звідси до всіх чортів.

Його дубль увійшов в темницю.

— Тепер зроби мене бородатим, худим і замурзаним. Подовж волосся і порви одяг, — сказав він. — Потім замкни.

— У чому справа? — Запитав мій батько.

— Твій привид якийсь час буде грати тебе у твоїй в'язниці.

— План у руку, — заявив Корвін. — Роби, що говорить привид.

І я зробив так. Тоді він повернувся і простягнув долоню назад в темницю.

— Спасибі, приятель.

— Було б за що, — відгукнувся другий, стискаючи йому руку.

— Удачі.

— Бувай.

Я закрив і замкнув двері темниці. Повісив ключ на цвях і повів батька до переходу. Шлях вивів нас назад.

Корвін опустив руку, як тільки ми увійшли в каплицю. Напевно що напівтемряви для нього було достатньо. Він випередив мене і підійшов до вівтаря.

— Нам краще йти звідси, батьку.

Він посміхнувся і, простягнувши руку через вівтар, підняв палаючу свічку і запалив одну з інших, які, мабуть, згасали в певному порядку.

— На власну могилу я вже писав, — зізнався він. — Не можу пройти повз задоволення поставити свічку самому собі у своїй власній церкві.

Не дивлячись на мене, він простягнув ліву руку.

— Дай мені Грейсвандір, — сказав він.

Я зняв її з плеча і передав батькові. Корвін розстебнув пряжку і, оперезавшись, перевірив, як клинок входить у піхви.

— Порядок. Що тепер? — Запитав він.

Я швидко прикинув. Якщо Дарі відомо, що минулого разу я вийшов крізь стіну — враховуючи індивідуальні здібності, — тоді стіни можуть стати відмінною міною-пасткою. З іншого боку, якщо ми вийдемо тим же шляхом, яким увійшов я, то можемо нарватися на когось, що поспішає по тривозі.

Диявол.

— Пішли, — сказав я, розігріваючи спікарт, готовий понести наші дупи при першому запаху непроханих гостей. — Буде маленька хитрість: по шляху назовні доведеться полевітувати.

Я знову взяв його за руку, і ми наблизилися до шляху. Я загорнув нас в енергетичний кокон, і як тільки шлях активувався, ми опинились над полем з клинків і квітів.

У коридорі почулися кроки. Я вихором переніс кокон геть.

Я привів нас в кімнати Юрта, куди навряд чи будуть заглядати, навіщо шукати людину, що сидить у темниці; та й Юрту його апартаменти