Роджер Желязни - Принц Хаосу

Вони зменшили крок, коли проходили повз.

— Значить, так і буде? — Сказав Бансес.

— Так, — відгукнувся Мандор. — Скоро.

І вони пройшли далі, а я не зміг розібрати більше ні слова. Я слухав їх кроки, що віддалялися, поки вони не затихли. Потім я почекав ще трохи. Я міг би заприсягтися, що почув тихий голос, що кличе:

— За мною. За мною.

— Чув що-небудь? — Прошепотів я.

— Нічого.

Так що ми зробили крок у перехід і повернули направо, рухаючись в протилежну від Мандора і Бансеса сторону. І тут же я відчув чиєсь палючий дотик до лівого стегна.

— Думаєш, він де-небудь поруч? — Запитав привид Корвіна. — Бранець Дари?

— І так, і ні, — сказав я. — Ой!

Виникло відчуття, немов до шкіри притиснули гаряче вугілля. Ковзнувши в найближчу нішу, — яку довелося ділити з муміфікованою леді в бурштиновому вбранні, — я засунув руку в кишеню.

Я зрозумів, що це таке, як тільки він опинився в моїй долоні і тут же втягнув мене в дурні філософські роздуми, мусолити які в даний момент у мене не було ні часу, ні бажання, і з якими я давно поступив гідним, освяченим століттями чином: я засунув їх подалі на полицю.

Це був спікарт, він лежав теплий в мене на долоні. І між ним і тим, що я носив на пальці, почали проскакувати невеликі іскри.

Послідувало безмовне спілкування, ланцюжок зображень, ідей, відчуттів, які повинні були, примусивши знайти Мандора, помістити мене в його долоні для підготовки до моєї коронації в якості наступного Короля Дворів. Я зрозумів, чому Блейз заборонив мені надягати цю штуку. Без втручання мого власного спікарта його накази були б, ймовірно, нездоланні. Я використовував свій, щоб закрити другою наглухо, побудувати крихітний ізолятор навколо нього.

— У тебе дві прокляті штуки! — Зауважив привид Корвіна.

Я кивнув.

— Знаєш про них хоч щось, чого не знаю я? — Запитав я. — Це щось може включати в себе майже все.

Він похитав головою:

— Тільки те, що вони — артефакти стародавньої сили, ще з тих днів, коли Всесвіт був похмурим краєм, а королівства і Відображення навіть не намічалися. Коли прийшов час, володіють кільцями заснули або розчинилися, або що там зазвичай покладається таким діячам, а спікарти — вилучені, або закопані взапас, або трансформовані, або щось там таке, що трапляється з подібною чортівнею, коли історія закінчена. Є багато версій. Їх завжди багато. Але поява двох кілець при дворі приверне до тебе багато уваги, не кажучи вже про надбавку до сили Хаосу, завдяки їх присутності на цьому полюсі існування.

— О, чорт, — сказав я. — Тому, що я ношу, я теж накажу принишкнути.

— Не думаю, що вийде, — сказав Корвін, — хоча все може бути. Я думаю, їм доводиться підтримувати постійний приплив енергії від кожного джерела сили, і це видасть присутність твоєї штучки, просто через розсіяні у природі її джерела.

— Тоді я накажу йому налаштуватися на найнижчий рівень.

Корвін кивнув.

— Приглушити його не зашкодить, — сказав він, — хоча здогадуюсь, що він може робити це автоматично.

Я поклав друге кільце в кишеню, покинув нішу і заквапився по коридору.

Призупинився, коли ми наблизилися до потрібного виставочного залу. Але я, здається, помилився. Металевого лісу не було. Ми минули цю секцію. Незабаром ми підійшли до знайомої виставки — тієї, що передувала металевому лісові по дорозі з цього боку.

Оглянувшись, я зрозумів. Зрозумів, що сталося. Коли ми повернулися, я зупинився і уважно вивчив сегмент Лабіринту.

— Що це? — Запитав мій примарний батько.

— Схоже на вернісаж всієї клинкової зброї та ріжучих інструментів, які тільки вивергає Хаос, — сказав я, — і, зауваж, всі виставлені вістрям вгору.

— Ну і? — Запитав він.

— Це — те саме місце, — відповів я, — місце, де ми збиралися пострибати по металевих гілках.

— Мерль, — сказав він, — щось тут не те з моїми мізками. Або з твоїми. Я не розумію.

— Вхід майже під стелею, — пояснив я, вказуючи рукою. — Район приблизно я знаю… ніби як. Всі зараз виглядає трохи інакше.

— І що там?

— Шлях… транспортна зона, схожа на ту, по якій ми пройшли в кімнату з мощами Бармаглота. І ця зона приведе нас в твою каплицю.

— Туди ми і прямуємо?

— Вірно.

Він потер підборіддя.

— У тих залах, що ми пройшли, були досить високі експонати, — заявив він, — і не всі з них були з каменю і металу. Ми могли б видерти он той тотемний стовп — або що це за фігня? — З дального залу, подвидрати трохи гострих херовін звідси, поставити цю чортівню вертикально…

— Ні, — сказав я. — Напевно Дара зрозуміла, що хтось відвідував каплицю… в останній раз вона мене мало не побачила. Тому і змінилася виставка. Є тільки два шляхи наверх… притягти небудь громіздке, як ти пропонуєш, і, перш ніж лізти, очистити зал від цього залізного товару. Або розкочегарити спікарт і левітувати куди треба. Перше займе надто багато часу і, ймовірно, розшифрує нас. Друге затягне так багато сил, що розбудить будь-якого з магічних вартових, яких мама розставила навколо зони.

Корвін схопив мене за руку і потягнув повз виставку.

— Нам треба поговорити, — сказав він, завівши мене в альков з невеликою лавою.

Корвін всівся і схрестив руки на грудях.

— Я повинен знати, що за чортівня тут відбувається, — сказав він. — Я не зможу гідно допомогти, якщо мене не просвітять. Який зв'язок між каплицею і людиною?

— Я вирахував те, що мала на увазі моя мати, коли сказала мені: «Шукай його в Пеклі», — пояснив я. — Підлога каплиці — стилізоване зображення Дворів і Амбера, викладене мозаїкою. На самому краю Дворів є зображення Пекла. Я ніколи не ставав на те місце, коли відвідував каплицю. Тримаю парі, що саме там розташований шлях, а на іншому кінці його — камера ув'язнення.

Корвін почав кивати, поки я говорив, потім:

— Ти збираєшся пройти і звільнити його? — Запитав він.

— Вірно.

— Скажи, поїзди на цих шляхах ходять в обидва кінці? — Запитав він.

— Ну, як… А, зрозумів, про що ти.

— Опиши каплицю детальніше, — сказав він.

Я описав.

— Магічний круг на підлозі мене заінтригував, — сказав Корвін. — Це спосіб зв'язатися з ним, не піддаючись ризику особистої зустрічі. Щось на зразок обміну зображеннями.

— Мені доведеться довго клеїти дурня, з'ясовуючи, чи можливо це, — сказав я, — якщо не пощастить відразу. Все, що я пропоную зробити, це — левітувати, увійти, використати перехід в намальоване Пекло, дістатися до нього, звільнити і забратися до біса. Ніякої підступності. Ніяких хитрощів. Якщо щось не спрацює, прорвемося за допомогою спікарта. Рухатися треба швидко,