Антон Дмитрович Мухарський - Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

за тегом: Орест Лютий в гостях у «Правого сектора»)

У кацапа виходной десять днів підряд,

Всіх сусідів, всю сім’ю заїбав кацап,

На хуй послана жена і старушка мать,

На хуй послана страна,

Бухать так вже бухать, бухать так вже бухать!

Ідьот кацап по городу, по Лєнінградской уліце,

Ідьот в штанах обриганих, с вопросом на ліце:

Скажіть кацапу, дєвушкі, якого хуя в городє

Таджикі всі устроєні, а він так, сука, нє.

А кацап накатить сто, купить ескімо,

Прямо в паркє Горького вступить у гівно,

Матюкньотся і пашльйоть Путіну прівєт,

Той пробачить, той поймьот і дасть на всьо отвєт,

І дасть на всьо отвєт.

Ідьот кацап по городу, по Пролєтарской уліце,

Бардак в Росіє-матушкє, в прєкраснєйшей странє.

Скажіть кацапу, дєвушкі, якого хуя в городє

Всі айзера устроєні, а він так, сука, нє.

Там, де Путін, – на Кремлє звьозди майорять,

Лєнін дєдушка лежить, йоб же ж твою мать!

Там вєлікіє дєла, там імпєрскій дух,

Бо Росія-матушка покручє всех вокруг, покручє всєх вокруг!

Ідьот кацап по городу, по Краснозвьоздной уліце,

Як гордий син атєчєства і старший брат в сємьє,

От только єсть загвоздочка: якого хуя в городє

Чечени всі устроєні, а він так, сука, нє!

* * *

Того ж вечора у під’їзді мого дому мене перестріли двоє чоловіків. Рушили назустріч, коли я піднімався сходами нагору. Насувалися чорними силуетами. «От і кінець!» – подумав я.

– Орест Лютий? – запитав один із них посміхаючись.

Я позадкував, намагаючись дотягнутися рукою до сусідніх дверей, аби перед смертю хоч постукати до сусідів.

Але вийшло трохи інакше.

– Не хвилюйтесь, не хвилюйтесь! – спробували заспокоїти мене. – Ми ваші друзі…

Хотів утікати, але тут вони назвали прізвище одного високого державного чиновника, для якого я провів чимало приватних заходів і який дуже поважав нашу з паном Орестом творчість. Пару місяців тому я йому відправив цілу коробку дисків і книжок – він хотів роздати їх друзям як подарунки. Траплялися і такі люди у керівництві державою!

– Пан N попросив передати, що на вас готується замах. Ваше прізвище й адреса є у списках так званих «тітушок». Телефон прослуховується. Тому, якщо у вас є така можливість, негайно змініть місце проживання, заховайте авто, а краще – поїдьте на якийсь час кудись за кордон. Так буде спокійніше.

Наступного дня я полетів до Туреччини на тиждень, а повернувшись, разом із собакою перебрався жити до батьків.

Пісня дев’ята

Пішли на хуй

(див. – Ютуб за тегом: Орест Лютий «Пішли на хуй»)

– Відтепер ми в Росію – нев’їзні, – жартує Орест Лютий. – Ба більше, за позовом депутата Держдуми Росії від комуністичної партії Валєрія Рашкіна за пісню «Ідьот кацап по городу» оголошені у розшук Генеральною прокуратурою Російської Федерації, яка відкрила кримінальне провадження на Ореста Лютого та Антіна Мухарського як натхненників та ідеологів «Правого сектора». (У залі сміх.) Я не жартую. Але саме Валєрію Рашкіну, а також усім російським шовіністам, серед яких усілякі Міхалкови, Охлобистіни, Кобзони, пєвіци Валєрії, Говорухіни, – ми присвятили цю наївну, майже дитячу пісню. Співається на мотив «Буратіно» і називається «Російські шовіністи йдуть на хуй!»

Хто, не роззувшись, входить в дом

З державним другим язиком?

І все, на що натрапив зір,

Одразу тягне в рускій мір!

Він може буть актор, юрист,

Насправді ж – руський шовініст.

Пі-шов на хуй!

Нє Достоєвський, нє Толстой,

Але ж з загадочной душой,

Він пре духовність насаждать

І всюди тулить букву «ять»!

Поет, письменник, журналіст,

Насправді ж – руський шовініст.

Пі-шов на хуй!

«Стоять. Лєжать. Єбать. Сосать!»

І замість «мами» – «твою мать»…

Такой лєксічєскій запас

Для нас добродій цей припас.

Учений, піп, прем’єр-міністр,

Насправді ж – руський шовініст.

Пі-шов на хуй!

* * *

– Ми потєрялі нашего папу на барікадах. Того чєловєка, за которого я виходіла замуж, больше нє сущєствуєт. У нєго ізмєнілся нос, у нєго ізмєнілся рот, которим он проізносіт чудовіщноє колічєство матєрних слов в адрєс своіх колєг по работє, а я счітаю ето нєетічним і нєпорядочним. Я вєдь імєю право на свойо мнєніє?

Розкішна Анжела Негорова, у розкішній сукні, з розкішною зачіскою і бездоганним макіяжем, дає інтерв’ю програмі «Світські хроніки». Ведуча Катерина Осадча у капелюшку, схожому на автомобільну шину, зі вставленим у нього мініатюрним коктейлем Молотова, задає наступне питання:

– Ви сповістили у соцмережах, що він не платить дітям гроші й тягне вас до суду. Це правда?

– Абсолютна правда. Нещодавно він мені заявив, що оскільки в Україні революція і він втратив роботу, то виконувати умови нашого шлюбного договору в повному обсязі не може.

– А скільки, якщо не секрет, він платив вам на місяць?

– Три тисячі доларів США. По тисячі на кожну дитину. Не такі вже й великі гроші.

– Якщо порівнювати з мінімальною зарплатнею в країні у сто п’ятдесят доларів, то досить непогано. Це навіть більше, ніж офіційна зарплатня міністра чи народного депутата.

– Катя, ваша сукня коштує дорожче… І взагалі, до чого тут ці провокаційні порівняння? Невже ви не знаєте, скільки треба грошей, аби дати дітям усе необхідне?

– Ми сьогодні знаходимося на щорічній церемонії «Віва. Найкрасивіші люди України». Хто знаходиться серед ваших фаворитів?

– Віталік Козловскій! Я єго обожаю! Била би моложе, вишла замуж бєз оглядкі… (Манірно сміється.) Ну, і Свєта Лобода. Це – мої герої і мої фаворити. А ще я б побажала удачі Потапу й Ані Лорак. Але думаю, що переможуть як завжди Савік Шустер, чи Володя Зеленський, чи Таня Лібєрман, більш відома як Тіна Кароль.

– Це ви натякаєте на єврейське лобі у журі?

– Боронь Боже, я ні на що не натякаю. Я кажу, що в кожній справі присутній певний суб’єктивізм, а особливо там, де йдеться про смаки й уявлення про прекрасне…

Я сиджу на дивані вдома у батьків і дивлюсь це інтерв’ю по телевізору. Добре, що сьогодні їх нема і вони не бачать цього сорому. Хоча завтра мамині «подруги», які чомусь дуже цікавляться моїм особистим життям, усе їй перекажуть, і вона знову буде ковтати серцеві краплі.

Відразу після мого повернення з Туреччини ми зустрілися