Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 41. Вердикт та Тіні Минулого: Розплата, Прозріння і Новий Світанок

Тиша, що нависла над залом суду, була майже фізичною, важкою, як свинець. Кожен присутній затамував подих, чекаючи на головний момент, заради якого тут зібралися сотні людей. Погляд Олени був прикутий до судді, але вона відчувала на собі десятки, якщо не сотні, поглядів – поглядів журналістів, присяжних, її рідних, і, найголовніше, Владислава, чия рука міцно стискала її власну під столом, надаючи мовчазну підтримку. З іншого боку залу до неї долітав безумний, засліплений ненавистю погляд Ірини, що сиділа між своїм адвокатом та конвоєм. Її обличчя було блідим, губи тремтіли, але в очах все ще жеврів вогонь злісної гордині, що межувала з відчаєм.

Судовий процес над Іриною Кравченко тривав майже місяць, перетворившись на справжній марафон емоцій та юридичних баталій, що тримав у напрузі все місто. Кожне засідання було виснажливим, вимагаючи від Олени неймовірної внутрішньої сили. Вона знову і знову, крізь біль та гіркоту, переживала ті страшні моменти, детально розповідаючи про замах, про життя під чужим ім'ям, про глибину зради, яка розірвала її світ на шматки.

Під час перехресного допиту адвокат Ірини, пан Захаренко, досвідчений, але цинічний юрист, нещадно намагався поставити під сумнів психічну стабільність Олени та достовірність її свідчень. Його голос, що мав здатність проникати глибоко в підсвідомість, лунав у залі, натякаючи на її "схильність до фантазій" після пережитого стресу. "Пані Соколова," – єхидно запитував Захаренко, потираючи долоні. – "Чи не здається вам, що ваші спогади могли бути спотворені травмою? Можливо, ви плутаєте реальність з вигадкою, а вашу сестру з кимось іншим, бажаючи звести рахунки?" Олена, зібравши всю свою волю, подивилася йому прямо в очі, її погляд був холодним, як лід. "Моя пам'ять абсолютно чітка, пане адвокате. Я пам'ятаю кожен момент тієї ночі, кожне слово, кожен біль, що розривав моє тіло. І те, що я пережила, не робить мене божевільною. Це робить мене сильнішою," – вона ледь помітно кивнула у бік Ірини, яка в цей момент вишкірилася, як поранений звір. "І я пам'ятаю обличчя того, хто намагався мене вбити. Це обличчя моєї сестри, Ірини Кравченко." Адвокат не відступав, намагаючись вдарити по найболючішому – її походженню. "І як же так сталося, що ви, колишня скромна Тетяна Кравченко, раптом виявилися Оленою Соколовою, спадкоємицею мільйонів? Чи не є це зручною вигадкою, щоби привернути увагу та уникнути відповідальності за свої дії, які, можливо, спровокували вашу сестру?" Прокурор, молода, але дуже рішуча пані Світлана Коваленко, негайно втрутилася: "Ваша честь, адвокат намагається чинити тиск на свідка та відволікати від суті справи. Походження пані Соколової підтверджено беззаперечними ДНК-тестами та свідченнями її батьків, які були надані суду." Олена, не чекаючи відповіді судді, сама відповіла, її голос звучав дзвінко і впевнено: "Моє походження – це моя доля, а не вигадка. Я не обирала бути викраденою дитиною, не обирала жити під чужим ім'ям, не обирала бути жертвою замаху на вбивство. І мої дії, як Вероніки, були лише наслідком того, що ваша підзахисна зі мною зробила. Я не намагалася уникнути відповідальності, я намагалася вижити та встановити справедливість."

Суд заслухав свідчення Софії, яка, попри фізичну слабкість після нападу, дала дуже емоційні та переконливі свідчення. Вона розповіла, як Ірина її задушила, звинувачуючи у зв'язку з Олександром та люто викрикуючи погрози. Каріна свідчила про маніпуляції Ірини, її злість та непередбачуваність. Артем, з властивою йому холоднокровністю, детально розповів про своє приватне розслідування, підкріпивши його технічними доказами, які він зібрав. Навіть Владислав дав свідчення, підтверджуючи свої спостереження за поведінкою Ірини, її спробами підірвати компанію "Кравченко", та її агресію. Кожен доказ, кожен рядок свідчень, кожен жест Ірини лише підтверджував її вину.

Психічний Стан Ірини: Протягом всього процесу Ірина демонструвала явні ознаки психічної нестабільності. Вона то плакала, закриваючи обличчя руками, то істерично сміялася, то зривалася на крик, звинувачуючи всіх довкола – Олену, Олександра, адвоката, суддю. Її слова були хаотичними, повними суперечностей, і лише підтверджували підозри правоохоронців. Психіатри, викликані судом для експертизи, після кількох годин спостереження та тестів, дійшли висновку, що Ірина страждає від глибоких психічних розладів, що розвинулися на тлі тривалої, патологічної заздрості, стресу та усвідомлення повного краху її життя. Вони визнали її частково осудною, здатною усвідомлювати тяжкість своїх злочинів, але нездатною повністю контролювати свої емоції та вчинки.

Адвокат Ірини намагався вибудувати лінію захисту на її нестабільному психічному стані та натяках на нібито "змову" проти неї. Він стверджував, що Ірина була жертвою маніпуляцій з боку Олександра, і що її дії були викликані сильним емоційним потрясінням після "смерті" сестри та зради чоловіка. Він навіть спробував змінити тактику, заявивши, що викрадення Олени в дитинстві, можливо, пов'язане з діями її батьків, Ігоря та Соломії, і що це могло стати "спусковим гачком" для Ірининої психіки. Це був відчайдушний крок, який викликав обурення в залі. "Це безсовісна спроба відвести увагу від справжнього злочину!" – вибухнув Ігор Соколов, ледь стримуючись. "Моя донька була викрадена невинною дитиною! І ці злочини не мають нічого спільного!"

Монолог Олени: «Вони не зупиняться ні перед чим. Ні Ірина, ні її адвокат. Вони намагаються очорнити моїх батьків, заплутати все, лише б уникнути покарання. Але це марно. Я відчуваю, що правда на моєму боці. І тепер, коли я знаю, хто я, і хто, можливо, стоїть за моїм викраденням, я більше нічого не боюсь. Моя сім'я поруч, і це – найголовніше. Владислав... його підтримка – це мій якір у цьому штормі. Я пам'ятаю його слова, його обіцянки. Це те, що дає мені сили дихати, боротися, вірити.»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍