Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

Ми стояли позаду, недалеко від входу, нас із полем битви розділяли джипи та з десяток бійців-охоронців зі щитами. Особисто я опинився в коробочці з чотирьох кадаврів, які чи то прикривали мене своїми тілами від шаленої кулі, чи то стежили, щоб я не втік. Троє чаклунів у чорних мантіях і каптурах вигружали з джипа якісь кістки й складали їх у купу. А посередині, з пихатою посмішкою, стояв сам князь і призирливо роздивлявся укріплення ворога. Здавалося, що перебігом бою він був повністю задоволений. І це непокоїло.

— Гриша, дорогенький, а сходи-но, прощупай їхній захист, — задумливо почухав підборіддя Пожарський і турботливо струсив невидиму пилинку з білосніжного черепа — навершя матово-чорного посоха в руці.

Одноокий кивнув, визирнув із-за джипа, поправив на поясі шаблю, щось пробурмотів, і в його руках почав рости примарний череп із зеленого полум’я. Секунда за секундою череп збільшувався, я помітив, що тримати його перед собою одноокому ставало важко. Він підняв закляття над головою й із диким криком, дочекавшись, поки воно стане розміром з автомобіль, запустив його в бік маєтку.

Я затамував подих. Щось мені підказувало, що від такого ляпаса від маєтку може нічого й не залишитися. Але ні. Долетівши до цілі, закляття розплескалося об прозорий купол, який на мить проявився навколо будівлі. Хоча купол і затрясло, він вистояв. Сподіваюся, його надовго вистачить.

— Непогано, — чомусь задоволено прокоментував князь, придивився до маєтку, щось там помітив і радісно посміхнувся. — О! А ось і відповідь.
У небі з’явилася велетенська прозора долоня, вкрита сяючими синіми рунами. Вона розмахнулася й ляснула по місцю, де стояв Гриша. Розбиті джипи й зламані фігури бійців, що стояли на охороні, рука просто змахнула вбік, і я кілька секунд здивовано спостерігав, як усе те разом із камінням, травою та іншим сміттям, що потрапило під удар, полетіло в бік лісу. Очевидно, десь там, із тріском зламаних дерев, приземлився й одноокий. Сподіваюся, від нього там лише мокре місце залишилося.

— Бовдур, захищатися треба. Ні на що не здатен без підказки. — скривився князь, проводжаючи поглядом політ відфутболених підлеглих, і глянув на трьох чаклунів.

Ті займалися незрозумілою справою: стояли навколо великої купи кісток і зосереджували на ній темні промені зі своїх посохів. Купа почала потроху ворушитися й набувати людиноподібної форми. Ще кілька митей — і з кісток, наче з пластиліну, виліпилася велетенська, під три метри зросту, постать із жовтуватих кісток. За личиною рогатого кістяного шолома горіли очі багряним вогнем ненависті до всього живого.

Сам кістяний монстр був немов закутий у обладунки з кісток, які навіть виглядали дуже об'ємно і міцно. Замість рук монстр мав грізні кістяні леза, а ноги у нього були довгими, з колінами, повернутими назад, як у жаби.

— Кістяний голем готовий, повелителю, — замогильним голосом завив один із чаклунів і вклонився князю.

— Ну то відправляйте його вперед, не баріться, — скомандував Пожарський і обернувся до маєтку, піднісши руки з посохом. — А я поки розколю цей горішок.

Голем присів і, відштовхнувшись від землі, підлетів на десяток метрів. Залишивши на місці приземлення невеличку воронку, він зробив ще кілька потужних стрибків, стрімко наближаючись до маєтку. У цей момент один із кадаврів, розігнавшись, кинувся до воріт під обстрілами захисників. Майже розірване тіло, попри все, добігло й вибухнуло, зруйнувавши ворота та солідний шматок стіни біля них. Дорогу всередину маєтку було відкрито.

З вікна на другому поверсі визирнула труба автогармати і з гучним звуком "ду-дух" почала рвати на шматки скакаючого голема. У цьому двобої здивували обидва: і геніальний оператор гармати, який умудрявся підловлювати тварюку навіть у повітрі після стрибка, і сам голем, який, попри потужні влучання, що відривали від нього цілі шматки, вперто наближався до мети.

Навіть з однією рукою та без шматка голови монстр все ж застрибнув у вікно з гарматою, намагаючись влаштувати там криваву баню. Проте останній постріл в упор виніс його з того вікна й закинув кудись у двір. Що відбувалося за стіною у дворі, мені вже не було видно. Кадаври прорвалися всередину, і звідти було чутно постріли, дзвін металу й крики. Очевидно, невидимий купол захищав лише від магічного удару, а щоб зупинити княжих горлорізів, бійцям СБУ все ж доводиться проливати кров.

Поряд все гучніше й гучніше кричав якоюсь незнайомою мовою князь, здійнявши до неба руки з посохом. Від тих слів ішов мороз по шкірі, а на душі з'явився якийсь тягар, наче важка провина давила на серце. Череп на наверші посоха засяяв мертвотно-блідим світлом, здійнявся вітер, а біля ніг Пожарського почав збиратися пил і зірвана трава, закручуючись смерчем навколо чаклуна. Небо заволокли чорні хмари, й навколо настали сутінки.

Крик досягнув найвищої точки, і на секунду запанувала тиша. Князь різко випростав руки в бік маєтку, і з несамовитим свистом, із неба зірвалася сіра, попеляста блискавка, яка вдарила точнісінько в купол.
Земля під ногами здригнулася, кольори й звуки вицвіли, ніби весь світ перетворився на чорно-білу плівку старого кіно. У цій дивній тиші я почув шарудіння навколо. З розширеними від жаху очима помітив, як із землі почали виповзати кістки. Деякі складалися в людські скелети, інші нагадували скелети коней, а під ногами з'являлися кістяки мишей і змій. Усі вони одразу попрямували до маєтку.

Цю надприродну містичну тишу розірвав свист чергової сірої блискавки, яка знову вдарила в купол. Цього разу він виглядав послабленим: тьмяним, із дрібними тріщинами. Очевидно, магія князя працювала, і захист довго не протримається. Ще кілька ударів блискавок — і люди в маєтку загинуть. Якщо вони ще живі, адже бій триває, і з ким не впораються кадаври, те завершать скелети.

Я зціпив зуби. Самовпевнений Іван Петрович привів своїх людей до загибелі. У нього просто не було жодного шансу. Попри героїчний захист, сила, яку демонстрував князь, була надмірною. Він міг би перемогти й без цього закляття, просто відправивши останній десяток кадаврів у бій. Упевнений, що у дворі, в ближньому бою, бійці СБУ платять надто велику ціну за кожного кадавра.