Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

Але князь вирішив не просто знищити. Він захотів показати, наскільки мізерні потуги чинити опір. Він захотів стерти їх на порох. Від люті я стискав кулаки й свердлив поглядом спини чотирьох кадаврів, які мене оточували. Може, накинутися на них і загинути? Нехай самі відкривають свої сховища. Я більше нічого не робитиму, байдуже на князя й той контракт.

Я вдарив кадавра в голову, активувавши перстень. Голова луснула, а мої руки, схопивши його автомат, випустили чергу в чаклуна. Кулі відскочили від прозорого попелястого щита, що оточував князя. Він обернувся і мило посміхнувся:

— Нарешті зрадник не витримав. А я все чекав, коли ти вже зірвешся і припиниш цю клоунаду. Уже почало здаватися, що ти так покірно, немов теля на бійні, виконаєш усе, що тобі скажуть. Почекай трохи, і до тебе черга дійде.

Він махнув мені рукою й знову повернувся до маєтку. Позаду хтось ударив мене по потилиці, але я не відчув болю — амулет на грудях нагрівся й тріснув. Не вигадавши нічого кращого, я випустив ще одну чергу по чаклуну. З тим самим ефектом. Цього разу князь просто проігнорував постріли й навіть не озирнувся. А мені в потилицю прилетів новий удар. Другого шансу я вже не мав: у голові зашуміло, в очах потемніло, ватяні ноги підвели мене, і моє обличчя зустрілося з дорожнім покриттям із червоної цегли.

Земля знову здригнулася від приголомшливого свисту попелястої блискавки. Слабкі руки підгиналися, але я спробував підвестись. Удар ногою в бік знову кинув мене на землю й перевернув на спину. Навколо стояли троє моїх охоронців. Чомусь мені здавалося, що вони злісно посміхаються під своїми балаклавами. Але це навряд чи. Вони ж бездушні кадаври. Їм байдуже на все.

Новий удар ногою прилетів у бік. Гострий біль пронизав тіло — мабуть, ребро зламали. Ще один удар, цього разу по ногах. Я розкинув руки й, попри біль, посміхнувся небу.

Вбивати мене точно не будуть. Я їм ще потрібен, але провчити спробують. Та я не буду вчитися. Мені плювати. Я не буду робити те, шо вони хочуть.

І так мені добре стало, попри все. Всі ці шпигунські ігри, робота під прикриттям - це не моє. Я, нарешті, зрозумів себе, віднайшов цілісність. Геть сумніви. Я бачу зло. І я йому не підкорюсь. Чого б це мені не коштувало.

Знову здригнулася земля, і знову завив свист блискавки. Маєток ще тримається? На скільки його ще вистачить? Кадавр наступив каблуком на мою долоню й гарненько потоптався. Я зціпив зуби від болю і все одно посміхнувся. А десь позаду тричі ударив дзвін.