Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Ти з татом говорила?– спитала якось мама.

–Йому на мене начхати.

–Не кажи так. Яким би він не був, він твій батько і він любить тебе.

–Він мене не любить. Я йому не потрібна, він був у місті тиждень тому і навіть не сказав про це.

–Я знаю, люба, мені дуже шкода.

–Я так це ненавиджу! Чому він така каменюка?

Мама мовчки опустила очі.

Пізніше того ж вечора, коли Скарлет пішла зробити канапку на ніч(грішила цим з дитинства і продовжує нині), вловила уривок розмови, у мами як завжди гучно чути співрозмовника, що, якщо подумати, часом було навіть дуже зручно.

–Я їй не потрібен.– стримано відповів батько.– Вона навіть не дзвонить.

–То може, ти б міг їй подзвонити?

–Їй це не треба.

–Ти її спитав про це? Ти був тут і не зустрівся з нею!

–Вона знає?

–Звісно вона знає, Діне. Твій батько з нею теж спілкується.

–Я просив його не казати.

–Чому було не зустрітись?

–Я не маю змоги кудись її зводити.

–Ти справді думаєш, що їй від тебе потрібні ресторани і культурна програма? Вона хоче тебе побачити!

–Вона це сказала?

–Звісно.

–Ні. Це твої слова. Вона говорить твоїми словами, Лано. Ти не знаєш її думок.

–А чиїми словами їй говорити? Вона живе зі мною і бачить все.

–Вона – дитина. Ти нав’язала їй неприязнь до мене. Вона ж дивиться вовком на мене, хіба не розумієш? Це все твій вплив.

–О, як же ти паршиво знаєш свою дитину, Діне. Твоїй дочці неможливо нав’язати нічого! В неї власна думка на все, навіть на ті речі, які було би правильно їй нав’язати.

–Щоб ще ти могла сказати?– роздратовано кинув батько.

–Коли ви зустрічались востаннє? Півроку тому?

–Я все сказав, Лано.–сповістив він і поклав слухавку.

–Який же ти козел, Абрамс!– гаркнула вона, та було запізно.

Скарлет заборонила мамі писати чи казати йому що-небудь від її імені. Батько занадто боявся проявляти власні почуття, тож не знаходив нічого кращого, ніж знецінювати чужі. Вона закривалась, бо не хотіла, щоб їй знову зробили боляче. Не хотіла показати, що їй болить, коли від неї йдуть. А це батько вмів найкраще – зникати з життя інших людей, викреслюючи їх із власного і мимоволі передав цю бісову рису Скарлет.

Вона зібралась з духом. Серце гупало в грудях щоразу, коли вона намагалась зв’язатись із батьком. Стало млосно, та вона вводила букви одна за одною:

Привіт, як ти?

Все гаразд.

І більше нічого…Скарлет зітхнула відкинувши телефон. Який же він йолоп! Вона не напише йому ні слова!

Святвечір. Тиша. Різдво ранок. Тиша. Різдво вечір. Тиша.

Скарлет роздратовано хмикнула і набрала повідомлення:

З Різдвом!

І тебе, будь щаслива!

Кілька місяців тиші. Він забув про її день народження. Що ж…буває, вона не мала перейматись цим, але її це засмутило.

Сімнадцятирічна Скарлет не віщувала нічого доброго. Тож заплющивши очі, дівчина уже знала, що знайде у спогадах. Вона вступила до академії на кілька років раніше закінчення школи, це було безпрецедентно, перші два роки їй дозволили відвідувати академію безкоштовно, і гордості мами не було меж. Вона хотіла поділитись цим з усім світом, бо страшенно пишалась будь-з якими успіхами Скарлет. Вона ніколи не стояла на шляху її мрії стати дизайнером. Навпаки, всіляко підтримувала і пропонувала будь-які гуртки, курси та групи, в яких вона могла б навчитись чомусь новому для себе у професії.

Батько ніколи не цікавився її вподобаннями і вважав, що все це вона ще переросте, тож ділитись із ним власними успіхами Скарлет не бажала. Мама, звісно мислила інакше, вона відправила батькові фото Скарлет із листом щодо вступу, яка усміхалась у камеру. І написала велике повідомлення про те, яка Скарлет талановита і як вона пишається нею.

У відповідь було сухе:

–Молодець. Якщо це те, що вона сама хоче – добре.

Далі мама підняла тему оплати за навчання, яка буде відбуватись із третього курсу навчання, на що батько не забарився нагадати про чергові проблеми на роботі та відсутності грошей.

Скарлет тоді розсердилась. Вона набрала батька і висказала йому все, що думає про його відмовки, його гроші і все інше. Але у відповідь було традиційне:

–Ти телефонуєш чи пишеш мені тільки коли тобі потрібні гроші!

–Що ж чудово. То за твоєю логікою ти не телефонуєш і не пишеш, бо я тобі взагалі не потрібна?