Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Ось, візьми, легше буде. — простягнула я йому запальничку, не замітивши через капюшон, що це за людина.

Але коли його очі зустрілися із моїми, я завмерла, як в перший, в другий, в мільйонний раз, як завжди. Його рука акуратно взяла запальничку, а мене досі тримало в одному положенні. 

— Дякую. — він простягнув мені предмет, коли закінчив роботу із ним.

Але мої рухи не мінялися, я і далі стояла, наче статуя із невгамовним серцебиттям. Тоді він узяв мою долоню у свою, і поклав туди запальничку. Я ледь не подавилась слюною від його дотику. 

— Можете будь ласка ще нас посвятити? — промовив Богдан. 

Священник спитався наші імена. Після відповіді, почав словами встромляти у наші душі добро, спокій, успіхи, а після покропив з ніг до голови. 

— Часто люди жаліються на депресію, тому забери, Боже, усі незгоди і поганий настрій, нехай тільки хороші думки переслідують вас упродовж життя. А депресія іди геть!

— Все життя депресія. — тихенько бовкнула я.

— Що-що? — перепитав священник.

— Нічого нічого, то так, думки вслух. 

Моє речення нехай і погано, але було чути і мужчині, і Богданові. 

— Не варто зациклюватися на поганому, відпусти нехороше і дихай прекрасним майбутнім. Вихід є завжди. От що тебе турбує?

— Пам'ять.

— І як ти справляєшся із цим?

— Пишу книги, пісні, малюю. Плачу. — засміялась я.

— Це добре, що ти відпускаєш проблеми на папір, але плакати не варто. Ні одна проблема не варта сліз такої красивої дівчини.

Я посміхнулась, адже комплімент мені ліг теплом на душу і тут відчула, як Богдан повільно поглянув на мене. Ай! Щось загорілося... Серце, досить! Ти дістало, кожен раз так реагувати на його погляд! Все! Я більше так не можу! Як тільки я хотіла глянути на нього, запропонувати прогулятися, поговорити, відновити спілкування...

Він пішов...

Він обернувся і пішов.

Розійшовся разом з людьми.

Загубився в толпі...

Залишив мене одну...

Знову... 

Ну і нехай іде з Богом!

Себастьян зателефонував, запропонував погуляти. Я взяла із собою Кеншіна і ми покрокували насолоджуватись життям. Планували купити вина, але через те, що відбувається в країні, міцні алкогольні напої продаються лише до четвертої години дня. Що ж завадило? Дурні сирени. Безглузда війна, яка хоронить тисячі життів хороших і талановитих людей. Чорт його забирай, людей, які хотіла жити! Планували щось! Хоча, коли мене хтось доводить до фонтану жахливих емоцій, тоді здається таким приємним відчуття, що ти в будь-який момент можеш померти, від того, що на тебе впаде ракета, адже життя таке «жахливе». А з другого боку так хочеться жити, писати книги і просто дихати, насолоджуватись життям, коли на тебе віє такий приємний вітер, коли ти відчуваєш краплі дощу, коли ти бачиш небо і відчуваєш щось всередині душі.

В підсумку ми купили пиво, сіли під аркою, де завжди проводимо час і розслабили свої мізки. Себастьян, як завжди, завів якусь цікаву тему, яку зразу ж підхопив Кеншін. А я слухала. Адже мене не так легко заманити у якусь розмову. Я найчастіше веду переговори сама з собою і мене це повністю влаштовує. Для кращого ефекту я заповнила пустоту свого вуха навушником з піснею «Ты полюби меня пьяную», а в пам'яті почали вспливати спогади, як я призналася йому, що п'ю, що курю, що більше не така, як була раніше... Але впевнена — йому було й так начхати.

Повз нас пройшли хлопці, яких Себастьян зразу впізнав їх, потиснув руки кожному з них, Кеншін також повторив його дію. А я спершись щочками на руки, а локтями на коліна, вдивлялась у далечінь, слухаючи музику. Варто мені було повернути голову вліво, як я знову побачила той самий образ, і подумала:

— Ви знущаєтесь?! В мене скоро серце зупиниться!

Так хотілось встати і кинутися в обійми — словами не передати. Але я просто провела його сумним та водночас закоханим поглядом. І душа тьохкнула, коли в момент повороту в іншу сторону, він повернув голову до мене і наші погляди зустрілись. Ніби в останнє, і ніби то вперше.

— Що це було? Чого ти так дивилася на нього?

— Він, той, через кого я покінчила життя самогубством. Але лишилась жива.

— Серйозно? — Себастьян був у шоці.

— Бодя?! — Кеншіна також обгорнув шок.

— Так... — кинула я далі погляд у небо.

— Так, давай, наливай Кеншін, не час сумувати. — вирішив покращити мені настрій Себастьян. 

Але я привикла.

Така ситуація не зіпсує мені настрій.

Я знаю як справлятися із цими почуттями.

Із цими думками.

Із цим невгамовним та водночас таким кайфовим серцебиттям.

Все моє кохання буде зустрічатися в новій букві, які в кінці кінців стануть галактикою.

~THE END~