Яра Крихта - Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

Той, хто, попри втому, рани і переслідування, дивився на неї так, ніби бачив щось більше, ніж просто цілительку в білій формі госпіталя. Ніби вона була для нього спасінням. Не тільки для його дитини… 

Віолетта стиснула пальці на тканині плаща. Чому її так розривало зсередини? Він був поруч зовсім недавно, обіймав її, дихав тим самим повітрям. А тепер його немає. Він може не повернутися. І від цієї думки серце вискакувало з грудей.

Вона зробила крок назад, ховаючись у тіні будинку. Лола, міцно притиснута до її грудей, довірливо обвила рученятами її шию.

– Все добре, моя маленька, – прошепотіла вона, хоч більше за все хотіла повірити в ці слова сама.

– А де туту? – Лола натягнула жовту шапочку на вушка.

– Сьогодні я буду з тобою, ми побудемо разом, а твій туту скоро повернеться. 

Їй потрібно зникнути. Не залишити слідів, не дати нікому жодного шансу знайти їх. Лише мить – і вона повернеться додому, туди, де зможе сховати дівчинку, туди, де кожна тріщина в стінах ще не знає тривог.

Вона зітхнула, заплющила очі й зосередила магію. За секунду її слід зник у нічному місті, а разом з нею – і Лола.