Костянтин Шелест - Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест

Глава шістнадцята. 2-ге грудня, день 471-й.

Прокинувся перед світанком. Багаття прогоріло і плащ хоч і рятував від холоду, але замерзли ноги в чоботях. Важко не замерзнути сидячи на одному місці. І навіть лежачи. Як і раніше, вчора він накидав велику купу сухих гілочок від різних кущів, на ній і спав. Розпалив багаття знову, добре, що тліюче вугілля ще залишалося, роззувся – спати роззутим побоювався, хоча хотілося просто замотати ноги в другий плащ – було б і тепліше і приємніше. Онучі розвісив сушитися, чоботи начепив на кілки над багаттям, щоб тепле повітря підігріло і підсушило їх, поки він снідатиме. Розігрів вечірній суп. Почувався цілком добре, особливого голоду не було. Сушене м'ясо, хоч і важко жувалося, але в комплекті з сухарями й особливо з водою, було цілком поживним. Поки їжа розігрівалася, згадав улюблений комплекс рухів для розминки всього свого організму, із задоволенням розтягнувся. На холодні м'язи воно, звісно, не те, але для бадьорості й відновлення рухливості після сну – цілком піде й так. Те, що робив усе босоніж, його не бентежило – води було вдосталь і помити ноги не проблема, а холод його особливо ніколи не турбував. Та вимитись все одно потрібно було. Згадалися дівчата, з якими бігав і займався в Агоррі... як вони там, цікаво? Саме по собі – додому не особливо тягнуло, але шкода було, що стільки хороших людей залишилося там. Чи побачить їх знову? Хотілося б.

Покінчивши з їжею, вимив посуд, склав мішок. Воду долив до повного – вирішив нехай усе потрібне буде завжди напоготові. Воно, звісно, зайва вага, але хіба мало що може статися... Ще один водний артефакт виявився і біля другої вежі, тож бігати по воду нікуди не довелося.

Ця вежа була абсолютно нудна. Усе так само, як і в першій – скрізь порожньо. Конструктивно – теж все однаково. Такі ж кімнати внизу, такі ж скоби в стіні. Ось висота трохи більша – чотириста п'ятдесят два метри. Дев'ятсот тридцять сходинок. І на самому верху була деяка різниця. Скоріше через те, що господар тут – чоловік, ну і профіль магії у нього явно інший. Усілякі там зручності і ванни були відсутні. Була дірка від давним-давно відсутнього горщика і типу душова кабінка. Іншого призначення для цієї скляно-кам'яної коробки не придумалося. Білі стіни були ґрунтовно загажені чорними плямами п'ятсотлітньої давнини – "Ага... з цим ясно – якщо це вежа Седжа, то мужик начебто маг вогню і землі. Металами займався, і таке інше. От і виходило – пішов він на горщик, а руки-то брудні... в сажі та кіптяві… а й Темний із ними... чого їх мити взагалі? Все одно забрудняться швидко. Немає про що й переживати. Ось на стінах і залишилися його відбитки", – Макс посміхнувся, уявивши собі це все. Піднявся на горішній поверх. Порожньо скрізь. «Схоже, тут у нього все і було – одна частина залу явно чистіша – менше кіптяви і врослого бруду. Тут гостей приймав і все інше... а друга, більша частина – робоча зона. За ідеєю – тут міні кузня мала б бути... або навіть ливарня... Якось же він працював із металами. Хоча, звісно, влаштовувати ливарню і кузню у вежі... дурість якась. Але тепер тут нічого немає. Одні сліди. Ось тут точно ковадло стояло, явний слід – відносно біла пляма характерної форми... А ось тут інструмент складав... засрав усю підлогу, коваль хрінів. Як же мародери ці ковадло потягли? Це ж цілісний шматок металу, його й підняти-то проблема. Може скинули вниз? Що йому буде, з майже п'ятисот-то метрів? От сміху-то було, напевно. Але тоді, стінка ця прозора повинна якось відкриватися. Загадка. Ванну в Ортани не потягли, а ковадло змогли... Ще одна загадка.

Наступна вежа була обабіч цієї, кілометра три довелося йти. Найімовірніше, це вежа Катора, мага повітря і води... Бо, як він зрозумів, вежа Інвара розташовувалася ще далі, і навпроти неї мала бути вежа Олласа. Подивимося.

Як і очікувалося – порожньо. Ні деревинки, ні цвяшка. Тільки все ж набагато чистіше, ніж у Седжа. Видно було, що господар любив воду і вітер. Відпочиваючи від підйому, заглядав на проміжні поверхи частіше. Нічого не знайшов – скрізь порожнеча. Походу перемацав усе, що міг – нічого, жодних видінь не виникло. А хотілося б. Дуже хотілося, таки зрозуміти, що ж тут сталося.

На вечерю приготував улюблену страву – суп із м'ясом і крупою. Хотів назбирати приправ, але, чомусь, навколо веж у найближчій доступності нічого путнього і їстівного не росло, приправити своє творіння було нічим. Треба буде завтра дорогою пошукати чогось підходящого. Хоч і не час для гарного збору, а що робити?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍