Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

— Нам потрібно витягнути його звідси.

Астрід ледь чутно ковтнула.

— Але що, якщо він… вже не той Локі, якого ми знаємо?

Локі нахилив голову, наче почув її слова.

— Ви боїтеся мене?

Його голос змінився.

Став глибшим.

Не просто голос Локі.

Щось інше говорило його устами.

Астрід відчула, як її пробирає дрож.

Вони не тільки прийшли забрати Локі.

Вони прийшли у володіння когось іншого.

І цей хтось не збирався їх відпускати.

— Це не він… — Астрід зробила ще один крок назад, відчуваючи, як холод огортає її шкіру.

Локі стояв нерухомо, але його очі, чорні, мов бездонна прірва, дивилися прямо на неї.

— Невже? — його голос був глузливим, але водночас чужим.

Астрід стиснула кулаки.

— Локі, якщо ти нас чуєш… борись!

Його обличчя сіпнулося, ніби слова десь глибоко всередині його все ж зачепили. Але темрява лише загусла, окутуючи його постать, зливаючись із ним.

— Дурненька… — голос Локі більше не належав йому. — Він вже мій.

Астрід відчула, як у неї перехопило подих.

— Хто ти?

Тінь навколо Локі ніби ожила, її відлуння розтеклися стінами.

— Я був тут завжди. В кожній тріщині світу, в кожному шепоті ночі… Ви самі прийшли до мене.

Астрід відчула, як Бальдр напружився поруч.

— Ти— один із тіньових богів, — він говорив твердо, але в його голосі була настороженість.

Локі нахилив голову, посміхаючись так, як робив завжди. Але ця посмішка була порожньою.

— Бальдре… завжди такий проникливий.

Його голос стишився.

— Вам не забрати його.

Бальдр не чекав. Він різко вихопив меч, його сріблясте світло розсікло темряву, змушуючи її відступити на частку секунди.

Астрід не роздумувала.

Вона кинулася до Локі, простягаючи руку.

— Локі! Це ти! Витягни себе звідти!

Її пальці майже торкнулися його.

Але в ту ж мить чорний дим обвив її зап’ястя.

Холод миттєво скував руку, проникаючи до самих кісток.

Астрід стиснула зуби, намагаючись вирватися, але дим лише сильніше затягував її, змушуючи темряву заповнювати розум.

— Астрід! — крикнув Бальдр, кидаючись до неї.

Але чорні тіні, що вийшли з Локі, стали живими, перегороджуючи йому шлях.

— Ти будеш наступною, — шепотів голос у її голові, і темрява почала проникати глибше.

Вона втрачала сили.

Локі стояв перед нею, але чи був це справді він?

Астрід вдивлялася в його обличчя, намагаючись побачити хоч проблиск того, ким він був.

— Ти можеш боротися, — прошепотіла вона.

Локі не рухався.

Темрява загусла, огортаючи її повністю.

Але в останній момент щось у його погляді змінилося.

Ледь помітне здригання.

І темрява на мить похитнулася.

Цього було достатньо.

Бальдр прорвався крізь тіні й розрубав їх своїм мечем. Світло пройшлося по приміщенню, змушуючи чорний туман на мить відступити.

Астрід зірвалася з місця.

Вона знову простягнула руку до Локі.

— Я не залишу тебе тут.

Він глянув на неї.

Його очі ще залишалися чорними.

Але тепер вони були сповнені болю.

Астрід не відводила погляду від Локі, навіть коли відчувала, як холод темряви пробирається під шкіру. Це була не просто тінь—вона мала власну волю, силу, що намагалася розчинити її в собі.

— Локі, не слухай їх! — вона стиснула його зап'ястя, відчуваючи, як крізь темряву ще пробивається слабке тепло.

Його пальці на мить сіпнулися.

Але в ту ж мить хвиля чорного диму знову ринула вперед, збиваючи Астрід із ніг. Вона впала, задихаючись, коли холод охопив горло.

— Ти не розумієш, — голос, що говорив його устами, був змішаний із шепотами інших. — Його більше немає.

Бальдр метнувся вперед, його меч світився срібним сяйвом, розтинаючи темряву.

— Він ще тут! Я відчуваю це!

Локі на мить завмер.

Астрід теж це бачила. Його обличчя більше не було спокійним, як маска. Воно напружилося, а чорні прожилки на шкірі сіпнулися, наче щось у ньому вело боротьбу.

— Локі… — вона прошепотіла.

Його губи ледь чутно розтягнулися в знайому усмішку.

— Дурненька.

І він стиснув її руку у відповідь.

Того ж моменту темрява завила, ніби від болю.

Бальдр не втратив нагоди. Він кинувся вперед, спрямовуючи все своє світло на тіні, що намагалися відтягнути Локі назад. Сяйво різко прорізало простір, і Локі похитнувся.

— Борися! — закричала Астрід.

Його руки здригнулися. Очі знову засвітилися чорним, але вже не таким щільним, не бездонним.

— Ви не розумієте… — його голос ледь чувся серед ревіння темряви.

— Нам не потрібно розуміти! — Бальдр зціпив зуби, утримуючи свій меч перед собою. — Ми не дамо тобі загубитися!

Локі різко розплющив очі.

Темрява навколо нього затремтіла.

І в ту ж мить усе вибухнуло.

Хвиля чорного полум’я вирвалася з його тіла, відкидаючи їх назад. Астрід відчула, як її кинуло в повітря, і лише теплі руки Бальдра в останню мить утримали її від удару об кам’яну підлогу.

Тіньовий вихор здійнявся, закручуючись навколо Локі, і він скрикнув—голосом, що належав йому.

Темрява розколювалася.

А разом із нею — і щось усередині нього.

Астрід завмерла.

— Локі!

Він глянув на неї.

Його очі знову були блакитними.

Але лише на мить.

І ця мить змінила все.

Локі знову був собою. Його очі—блакитні, живі, сповнені боротьби. Темрява ще тремтіла навколо, намагаючись поглинути його назад, але він більше не був її маріонеткою.

Астрід полегшено видихнула, але щось всередині не давало їй розслабитися.

— Ти повернувся… — вона зробила крок до нього.

— Не зовсім, — тихо відповів Локі.

І тоді все сталося надто швидко.

Клинок блиснув у повітрі.