Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

Його тепла долоня торкнулась її живота. Пальцями провів навколо пупка, легко змусивши сироти повиступати шкірою. Дівчина не хотіла розплющувати очі, не хотіла відпускати сон. Вона лежала на траві, гріючись на сонечку. Він був поряд.

​Рука заскочила під простору футболку. Повільно підійнялась до грудей. Торкнулась, легко натиснувши. Долоня підійнялась, пройшовши зверху, легко зачепивши ореоли. Діана зубами стисла нижню губу від задоволення.

​Відчула жар, що йшов з долоні. Рука торкнулась шиї, стиснувши її. Зупинилась. Пальцями знову повів до грудей. Легко торкнувся збуджених піків, твердих наче скеля. Обвів по колу. Вона трималась з останніх сил, але легко вигнула спину. «Не зупиняйся!» - почала благати в думках.

​Розкрила губи, спокусливо обводячи їх кінчиком язика. Очі не розплющувала, але відчувала, що він витяг руку з-під футболки та нахилився над нею. Вдихнула його аромат, змішаний з легкими літніми парфумами. Тихо застогнала, шукаючи його вуста. Несподівано, тепло розлилось по тілу разом з поцілунком.

​Затремтіла, потягнувши руки вперед. Відчула сильну шию, звела руки в замок, обіймаючи. Притиснула до себе, пристрасно відповідаючи на поцілунок. Всміхнулась, намагаючись боротись з його язиком.

​- Кохаю тебе, Макар, - тихо прошепотіла.

​Аж раптом, він відсторонився, грубо відірвавшись від поцілунку. «Що сталось?» - промайнуло в голові. Розплющила очі та ойкнула. Промені сонця та трава зникли. Темрява окутала кімнату. Лише тьмяне світло нічника освітлювало розгніване обличчя Вʼячеслава.

​Хлопець зіскочив з ліжка, кинувши блискавки з очей. Підійшов до стіни, не знаючи як далі реагувати. Звів руки на грудях, погрозливо заричавши.

​- Коханий, - тремтячим голосом порушила тишу Діана, - це був лише сон.

​- Сон? – гаркнув у відповідь, - мій поцілунок не був сном. Не знаю, про що ти думаєш, але це точно був не я, - прискіпливо оглянув кімнату, - даремно в тебе такі розкішні умови. Тебе потрібно було кинути в яму аби ти до кінця зрозуміла, що ти лише моя!

​- Чим яма мені допоможе це зрозуміти? – несподівано кинула питання, - яким чином ти хотів, щоб я була твоєю? Зачинити мене в чотирьох стінах? Вбити мені в голову, що я вбивця? – сама не розуміла, звідки стільки емоцій та гніву в її голосі, - Ти знав, що вони весь час були живі? - показала пальцем вгору, - Віктор тобі мав про це казати! Він же у нас величний інспектор поліції. Я не вірю, що він не цікавився їх життям!

​- Я бачу, ти добре змінилась за один день, - хмикнув Вʼячеслав, - лише з'явились друзі, ми вже стали такими хоробрими? – засміявся, закриваючи обличчя, - ти памʼятаєш, що вони гості? – побачив переляк на обличчі дівчини, потрапивши в саму точку, - не потрібно звикати до них. Вони вже мерці. Вони просто смачні страви на банкеті.

​- Не смій цього робити! – закричала, відчувши сльози на обличчі, - благаю тебе, відпусти їх на волю, - її голос став нервовим та збентеженим, - відпусти, не чіпай. Я обіцяю, що я ніколи не згадаю за них! Я буду твоєю. Тільки твоєю!

​- Ти й так моя, - гаркнув хлопець, опустивши руки, - гостей я не маю права відпускати. Це може зробити лише величний інспектор, - перекривив Діану, - а він цього ніколи в житті не зробить. Тому начувайся!

​Вʼячеслав підскочив на місці, розуміючи, що вся пристрасть та бажання зникли. Розвернувся, відчинивши двері та вийшов. Діана ойкнула, схопившись обличчя долонями. Водночас тиша повернулась, окутавши все навколо. Лишився лише тихий плач дівчини та гулке калатання серця, що прагнуло вискочити з грудей.

​«Я не розумію, як я щось могла відчувати до цього монстра?» - запитала себе, злякавшись власних думок. Раніше  був сум та паніка. Був страх та темрява в голові. Лише зараз відчула, що ненавидить Вʼячеслава. «Я вчора захищала його перед друзями, - притиснула долоні до рота, розплющивши очі, - я дійсно божевільна».

​Деякий час не рухалась, розглядаючи стіну навпроти себе. Потім важко зітхнула та протерла очі. Вискочила до ванної кімнати та увімкнула душ. Прагнула якнайшвидше змити з себе відчуття дотиків Вʼячеслава. Відчула огиду. Скрутило живіт від болю. Легка нудота піднялась до горла.

​Миттєво пара заполонила кімнату, даруючи тепло та відчуття римської сауни. Дівчина всміхнулась та скинула одяг на підлогу. Заскочила в душ та пірнула з головою під струмені гарячої води. Засміялась від задоволення, заплющивши очі.

​«Враження, наче тягар впав з голови. Він давив на мене всі три роки» - відчула сльози, що швидко змила вода. Не розуміючи, як саме, Діана знала, що мала розробити план втечі. Сама чи з Поліною. Але знаходитись в цьому клятому будинку з Віктором та Вʼячеславом вона більше не могла. Жодної секунди. Жодної миті.

​Поніжившись в душі, вимкнула воду та вдихнула повними грудьми. Згадала сон, траву та сонце. Згадала дотики Макара. Торкнулась вуст, пригадуючи пристрасний поцілунок. Вмить засміялась, як промайнули слова, що несподівано почув Вʼячеслав. Тоді вона злякалась, а зараз було просто смішно. До сліз, до болю в животі.

​Заспокоївшись, схопила рушник та висушила волосся. Повільно витерла вологу з тіла, поглянувши в дзеркало. У відображені побачила неймовірну красуню. Очі блищать азартом. Вуста бажають та горять. Торкнулась руками грудей та, легко їх стиснувши, прикусила нижню губу. Підморгнула дзеркалу та обмотала себе рушником.

​Рефлекторно потягнулась до шухлядки з ліками, але зупинилась, насупившись.