Мері Горн - На грані, Мері Горн

Розділ 31

Я крокувала коридором лікарні загинаючи пальці, в змозі згадати скільки в мене іще справ що стосуються ранішнього обходу. Я заплющила очі коли дійшла до п'яти як раптом налетіла на когось і аж підскочила.

- О Господи. Я така незграбна, - сказала я і присівши допомогла зібрати папери котрі розсипалися.

- Ну, не даремно ж ти у травматології працюєш. Знаєш, що на новому місці в лікарні ще й полежати треба? - спитав Андрій підвівшись і посміхаючись, а я віддала йому документи.

- Дуже смішно, і тобі привіт.

Він посміхнувся.

- А це не жарт був. Як ти? Вибач, за весь час жодного разу не подзвонив. Ще дуже негарно з моєї сторони.

Я махнула рукою.

- Все нормально. Та й ти не був зобов'язаний мені дзвонити. Щодо того, як я, то звикаю до нового місця. Знаєш, нова атмосфера це трохи дивно.

Андрій кивнув головою.

- Повір, знаю це краще за будь-кого іншого. А Захар як? Як навчання?

- Захар навіть краще ніж я могла б думати. Ходить на пари, вчиться, все стабільно добре. Навіть занадто щоб вірити в це.

Телефон у кишені завібрував.

- Ох, вибач.

Я вийняла його і побачила ту саму людину, про котру ми говорили. 

Мені Соня дзвонила. Вона в місці, запропонувала зустрітися. Тому ввечір не чекай

Я прикусила нижню губу. З якого дива йому з нею зустрічатися? Але ж я  "не ревнива" тому написала

Добре

І повернулася до Андрія.

- Я напевно тебе відволікаю, - сказав він посміхаючись.

Я заперечливо похитала головою.

- Ні. Що ти. Це Захар, так що жодних проблем. Це скоріше я тебе. 

Я вказала на документи в його руках.

- Маю занести одній людині, - пояснив він, - Ну що ж, був радий побачити. Думаю було б чудово десь іще зустрітися. І передавай Захару привіт.

Я посміхнулася.

- Неодмінно.

Андрій іще раз посміхнувся і пішов, а я посміхнулася сама до себе. Він такий веселий завжди.Аж "Привидика" нагадав. Я похитала головою. Не згадувати. Його не згадувати. Я покрокувала коридором виконувати свої обов'язки. Але власні думки швидко мене наздогнали. Чому Захар іде на зустріч із Сонею та іще й ввечері? Не можна зробити це в обід чи вранці? Чому саме вечір? І навіщо взагалі з нею зустрічатися.

Я важко видихнула. Ні. Я не буду його ревнувати. Я ж точно не та людина. Переконувала я себе, до кінця робочого дня.

Приїхавши на нашу квартиру я одразу пішла до кухні. В холодильнику знайшла сардельки та зварила спагеті. Була дев'ята вечора і відсутність Захара мене тривожила. Я прикусила нижню губу. З'ївши свою вечерю помила посуд та сіла на диван у вітальні та ввімкнула телевізор. Була одинадцята година коли нарешті вхідні двері відчинилися і прийшов Захар.

- О, ти не спиш? - спитав він сідаючи поруч, а я глянула на нього.

- Ні. Щось ваша розмова з Сонею затяглася, - сказала я і натягнуто посміхнулася вдаючи просто "дружню" розмову.

- Давно не бачилися, трішки заговорилися, - сказав він знизивши плечима і відвів погляд до екрана телевізора по якому ішов фільм. 

Раптом Захар поклав свою голову на моє плече і я розслабилася, коли його рука знайшла мою і стиснула.

- Втомився? - спитала я вільною рукою перебираючи його волосся.

- Угу. Навіть дуже. А ти як? Як день пройшов?

Він глянув на мене і я посміхнулася.

- Андрія бачила. Тобі привіт передавав. 

- Передаси і йому якщо побачиш, - сказав він і я кивнула головою.

Мій погляд опустився до його білої футболки і я нахмурилася.

- Що...що це таке? - спитала я і коли він запитально глянув на мене і забрала свою долоню з його і забрала з футболки рудий волос. 

Я відчула як Захар помітно напружився.

- Ну...це волосся.

Я хмикнула.

- Захар, я не сліпа. Але чиє це довге руде волосся.

Хлопець примружив очі.

- Ти ревнуєш?

- Не відходь від теми, - сказала я.

- Та спокійно. Це одногрупниці напевно. Їй на одній з пар стало погано я її в медпункт ніс. Мабуть, залишилося.

Я закотила очі.

- А не було іще кому нести в медичному університеті студентку в медпункт як тобі.

Захар присунувся до мене ближче і посміхнувся.

- Я не знав що ти в мене така ревнива.

- Я не ревнива, - сказала я склавши руки на грудях і ледь стримувала посмішку під його поглядом.

- Не дивися на мене так, - сказала я і повернула голову до нього. 

Він сидів надто близько і через мій рух наші губи торкнулися. Дивно, поцілунків між нами було безліч, але дальше ніколи не заходило. Захар глянув на мене після цього і я...наче давши німу згоду посміхнулася коли він продовжив поцілунок...

Прокинувшись вранці від сонячних променів я посміхнулася. Лежати на Захарові, у вихідний день, не спішачи нікуди це було просто в саму ціль. Його рука обвила мою талію, а моя лежала на його грудях. Я почала легко водити пальцем і посміхатися коли він морщив носа. Такий милий. 

Почулася вібрація телефону і я нахмурила брови розвертаючись, щоб взяти його.

- Ти куди? - сонно пробурчав Захар.

- Нікуди. Спи.

Я взяла свій мобільник і здивувалася, адже повідомлення було від Соні. Спочатку я довго придивлялася до фотографії. Виявляється, вона пофарбувалася. А ось зайшовши у самий чат я побачила відео, а під ним повідомлення і ...це змусило мене підхопитися.

- Захар! Що...Що це в Біса Означає? - вигукнула я і хлопець підірвався дивлячись на мене. 

Я повернула до нього екран телефону.

Він похитав головою

- Я...я можу все пояснити

Я почала сміятися. Тільки був це не сміх від щастя, а істеричний сміх.

- Що пояснити? Господи. Ти...Ти переспав із нею, а потім прийшов до мене. Це...

Я похитала головою, а тоді встала з ліжка схопивши свій халат і одягаючи його.

- Летті, не роби тільки дурниць, - сказав він також піднявшись.

- Знаєш що, я її вже зробила. Я довірилася тобі!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍