Мері Горн - На грані, Мері Горн

Розділ 32

Я зайшла у ванну кімнату де закривши двері стала перед дзеркалом. Яка ж я дурна. Я закрила своє обличчя руками. Яка ж я насправді дурна.

- Летті, я можу все пояснити. Дозволь! - говорив Захар по той бік, але я не хотіла нічого слухати.

Мені вистачило факту. Я глянула на телефон у своїх руках. Одногрупниця? Серйозно? Він збрехав мені. І це було перед тим як зробити іще одну велику помилку. 

Він ніколи не був, і не буде твій. Мені вистачило просто з'явитися і він біля мене. А з тобою він просто через те, що йому це зручно. Болото ніколи не заблищить. Запам'ятай це, сіра мишко. 

Мої руки тремтіли. Я глянула на цю основну світлину з якої на мене просто по відьомськи дивилася руда, як лисиця дівчина. Не знаю звідки в мені знайшлися ці слова.

Він біля тебе? Тоді спитаєш його, чому після такого гарячого сексу з тобою він прийшов по нього ж до мене. Була б ти тим блиском, він би залишився. І чому ж до вчорашнього вечора він не був з тобою? Ти у нас золота ж. Запам'ятай це, маленьке стерво. Ти надто високо себе оцінюєш. І хто із нас болото це вже і так видно. Він втік від тебе, до мене. І цього вистачить для розуміння.

Я надіслала повідомлення уявляючи вираз обличчя Соні коли вона це читатиме. Але...легше не стало. Я відкинула телефон на тумбу, а сама приперлася до дверей. Що мені робити? По щоці потекла сльоза. Як би це не було, але він зрадив мене. Зробив це один раз, а одже і другий також буде. І це боляче. Боляче для усвідомлення...

Коли я вийшла з ванної кімнати, Захар сидів на дивані у вітальні. Він підвівся побачивши мене.

- Я зберу свої речі, і найближчим часом повернуся назад до села, - сказала я ідучи на кухню.

- Летті... - прошепотів він.

- Хоча знаєш, ні. Я ж приїхала сюди заради тебе, але чому маю їхати по тій де причині. Я знайду собі іншу квартиру. Так. Так і зроблю. Сьогодні ж займуся пошуком. Я включила чайник і сперлася до стільниці очікуючи як він закипить.

На плечі лягла пара рук і я сіпнувшись повернулася дивлячись на Захара.

- Не смій, чув? Ти більше не торкнешся мене. Маєш Соню, от до неї і їди. З нею обіймайся, цілуйся, за ручку ходити та роби всі інші милі речі. Тільки знаєш, цікаво на скільки її вистачить. Місяць чи тиждень.

Я дивилася в його очі та відчувала...що я готова йому пробачити. Серце готове це зробити, але я слухатиму розум. Достатньо довіри до власних відчуттів і емоцій. Вони ні до чого хорошого не привели.

- Я не хочу бути з Сонею. Я хочу бути з тобою,- сказав він дивлячись на мене, а я заперечливо похитала головою.

- Знаєш, якщо ти зрадив дружину, то це означає, що вона не була для тебе нею. Ти пішов до другої, тому що перша не підійшла. Кохав би ти справді мене, ти б не переспав із нею, - останню фразу я просто таки прошепотіла йому.

Чайник поруч дав сигнал, і я взяла його.

- А зараз відійди, бо я в повній готовності, щоб вилити цей окріп на тебе і твоє дурне личко.

Він спочатку продовжував стояти, а тоді все ж відійшов.

- Дозволь мені все виправити, Летті. Я ідіот, я знаю про це. Прошу, мені ні з ким не було так добре як з тобою. 

Я глянула на нього. Справді? Було б добре, не зрадив би. Я відвернулася, але підскочила відчувши чиюсь руку на своїй нозі.

- Господи, ти здурів! - вигукнула я дивлячись як Андріан стоячи біля мене на колінах дивиться прямісінько в очі.

На моїх почали виступати сльози.

- Я не хотів...

- Ще скажи що вона тебе просто змусила! - перебила я його.

- Я...Я ідіот, Летті. Я повний ідіот. Так, так я переспав з нею, - ці слова прозвучали немов вирок, - Але опісля я зрозумів що це зовсім не те чого я хотів. І я пішов. Я повернувся ж до тебе. Летті, прошу, не кидай мене. Я...я без тебе просто ніхто. Я втратив все і ти єдина хто мені все це замінив. Не...не йди.

Я важко проковтнула і не стримавшись присіла біля Захара і дивлячись йому в очі сказала.

- Це не я іду. Це ти пішов від мене. Захар, я готова пробачити все. Справді все. Я можу пробачити всі колючі слова, всі ідіотські вчинки та поведінку. Але не зраду. Вибач. Але...думаю буде краще якщо я піду, а не даватиму тобі марну надію, а потім заберу її. 

Хлопець хмикнув, а тоді підвівся і я зробила те саме. Я бачила як він прикусив нижню губу.

- Знаєш, а ти все одно повернешся до мене, - сказав він настільки впевнено що це викликало в мене сміх.

- Чого б це?

- Тому що ти більше нікому крім мене справді не потрібна! - ці слова змусили мене захитати головою.

Справді? Я проковтнула.

- Розчарую тебе. Я не твоя Соня. І на відміну від неї в мене є принаймні крихта гордості. В мене був хлопець. В момент коли ми ще були в селі він у мене був. Але я не хотіла ставити крапку між нами з тобою, і сказала йому про тебе. Я зробила це. А не приховала як ти. І він сказав, що готовий чекати. Думаю, час настав. Тому в мене. Сьогодні. З ним побачення. А ти біжи до своєї Соні. І разом думайте що я нікому не потрібна!

Привидик

Мої очі збільшилися до розмірів яблука коли я через стільки часу побачив від неї повідомлення. Я чекав, чекав перший тиждень, другий тиждень, але потім зрозумів. Вона напевно кохає його. Але це не змінювало моїх почуттів. Я готовий був довго чекати. Але попри це я старався будь-як уникати її. Принаймні, вона мене не бачила. 

І ось, мій телефон з самого ранку завібрував. А взявши його я підхопився на ліжку.

Привіт. Сподіваюся, ти мене і досі не забув. Ми можемо зустрітися? Все ж я хочу знати, хто ти

Пальці швидко забігали по екрану

Привіт. Як я міг тебе забути? Я чекав цього повідомлення надто довго щоб зараз не вірити, що сплю. Зустріч це чудова ідея. Але як же Захар?

Не питай про нього. Я просто хочу зустрітися. Ти зараз в якому місті?

Я нахмурився. Якщо він її скривдив, то я тому білявчику ноги вдруге повикручую

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍