Євгеній Шульженко - Провалля, Євгеній Шульженко

​- Якщо він не ховається десь в цих квартирах, - спокійно мовив Арсеній, розправивши руки, - він може добігти першого поверху. А далі лише підвал, - поглянув на Діану та всміхнувся, - або саме пекло.

​Зібравшись з силами, компанія вирушила далі. Оглянули відкриті квартири на поверсі та повернулась до ліфта. Звернули увагу на те, що фотографій на стіні не було. Але воно й не дивно. Замок на гратах, ліфт на блокаторах. Жодна душа не дійшла цієї глибини. Арсеній був збентежений зникненням Олеся, але й неймовірно радий тому, що в цьому місці вони перші.

​Весь час, Діана стояла осторонь. Кидаючи погляд на Вʼячеслава миттєво червоніла. Як вона могла так поводитись? «Це не я, це газ!» - промайнуло в голові. Але це дійсно її бажання. Газ розкрив його, допоміг їй відкинути все зайве. А якщо новенький не зупинився б?

​Перевела погляд на Макара, сумного та тихого. «Що він бачив?» - спитала, хоча розуміла, що це не важливо. Чи все ж важливо? Час від часу, хлопець кидав хмурі погляди на Вʼячеслава, але вона не бачила гніву та злості. Здивування, не розуміння, збентеження. «Я заплуталась, - думки хаотично кружляли в голові, - або ще не відійшла від цього невидимого газу».

​- Йдемо далі, - порушив тишу Арсеній, - але якщо на шостому поверсі ліфт відчинений, то нас очікує те саме запаморочення. Не хочу знову бути наче накуреним. Які ідеї?

​Не встиг хлопець договорити до кінця, як тишу порушив крик. Пронизливий, смертельний, благаючий. «Цей голос?!» - спитала себе Діана.

​- Олесь! – миттєво крикнула Міра, впізнавши спотворене відлуння, - любий, ти де?