Руслан Баркалов - Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Настало Різдво. Всі, по старій традиції, збиралися разом родиною. Тільки от цього року все було якось дещо інакше. Цього разу не було діда, котрий завжди всіх вітав з цим довгоочікуваним зимовим святом. Тай тато почувався не так дуже важно.
По трохи всі розуміли, що і до чого. Тому старалися побувати в усіх знайомих і родичів в гостях. Бо хто там знає як буде на наступний рік. В такому дусі тихо сказала мама до бабуся.
– То ти все знав? – спитала Настя брата.
– Знав. – сухо відповів той.
– І мовчав. Так! – вона ніяк не могла зрозуміти поведінки брата.
– А що мав сказати? – відповів питанням на питання Влад. – Що?
– Що все так погано!
– А ти би щось змогла змінити? Ні. То в чому справа! Я чув розмову, там в діда, коли їздили з татом.
– Ти мав мені сказати. Адже ми рідні!
– Мав не мав. Яка тепер різниця. Все йде своєю чергою. Від того нічого не міняється. Є лише те, що є. І ми тут зробити нічого не можемо. Краще замовчи і вдай, що ти нічого не знаєш. Так буде краще.
Сестра дивилася на Влада і кліпала очима. Як це замовчи і вдай, що ти нічого не знаєш? Як це?
– Тато не хоче аби ми знали. Дай йому відчути це Різдво. Може то його останній рік. Доктор казав, що справа дуже серйозна.
Він підійшов і обняв її за шию. Вперше Настя побачила в своєму братові не просто чемного тихого хлопчика а справжнього молодого чоловіка, сильного і твердого.
Він мовчав аби вона не зіпсувала зимових свят. Він мовчав аби в домі був, хоч і мнимий, але настрій. В цей момент вона зрозуміла, Влад взяв на себе все аби бодай якось втримати ілюзію спокою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов», після закриття браузера.
