Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

Давид лише підняв одну брову, дивуючись. 

— І завжди вона так? 

— Ем, так, — відказала я, дивлячись як Надійка зникає серед будинків. 

Ми стояли так, дивлячись як навкруги летить останнє листя, доки Давид не запропонував сходити в кав'ярню. 

— Тут неподалік доволі хороша кав’ярня. Тиха музика, приємна атмосфера, затишний інтер'єр… 

— Можеш далі не продовжувати! Я вже йду туди! — засміялася я, вдаючи, що йду вперед, розмахуючи руками. На це Загородній лише засміявся. 

— Пішли тоді, — сказав він, взявши мене за руку. 

Тож ідучи до кав'ярні ми спокійно розмовляли щодо проєкту та місць, де я невдало виступила. Було весело згадувати моє сумне обличчя та те, як вдало я змогла викрутитися (на думку Давида. Я ж думала навпаки: це все через його допомогу та зусилля ми змогли отримати цю п'ятірку). 

Кав'ярня розташовувалась посеред двох старих будинків. На перший погляд вона була невеличкою зі стінами з цегли та підлогою, яку вкривав м'який килим. На прилавку можна було помітити різні тістечка та смаколики, а також міні-тортики з кремом, або ж фруктами на кшталт яблука, полуниці, чи навіть ківі. 

Офіціантка одразу посадила нас за один вільний столик біля вікна, з якого було видно дорогу та декілька дерев з жовтеньким та помаранчевим листям. Крісла були вкриті клітчастими ковдрами, і все так і жевріло затишком.

Трішки попивши запашної кави з корицею та молоком, Давид вирішив замовити нам по тістечку. Я одразу обрала шоколадне, а Загородній повторив за мною. 

Він якраз замовляв смаколики, поки я розглядала дивні картини в стилі кубізм. От тільки знайти в них сенс ніяк не змогла. Помітивши моє здивування, дівчина-офіціантка відірвалася від нашого замовлення та люб'язно відповіла: 

— Наша власниця обожнює цей стиль. Тож наголосила, що кав'ярня має бути виключно з цими картинами. Тож позбутися їх ніяк не можемо, — тяжко зітхнула вона. 

— Та нічого, — відказала я. — Я вже починаю щось розуміти. Он це от, схоже, когут, так? 

— Та ні, пані. Це ж портрет чоловіка! 

— А, то це також портрет? 

— Аж ніяк! Це…, — почала була дівчина та Давид враз перервав її думки. 

— Гарний стиль, та, може, принесете нам ці тістечка? Щось я зголоднів, — люб'язно попросив Загородній.

Кивнувши, офіціантка побігла за стравами, поки ми спокійно розглядали усе навкруги, розмовляючи про майбутній іспит. 

— Щось мені страшно його складати…, — чесно сказала я. 

— Нічого страшного! Хочеш разом підготуємось? Та й нам точно не варто нервувати! Ми все знаємо на сто з чимось відсотків, — заспокоював мене парубок. 

Погодившись, я узяла до рук невеличку тарілочку з десертом та хотіла вже їсти, але Давид, узявши до рук ложечку, підніс до моїх вуст шматочок тістечка. Трішки зніяковівши, бо на нас дивилося декілька людей (хоч і кав'ярня була невеличкою, але відвідувачів тут вистачало), я проковтнула цей шматочок. 

— А це й справді смачно! — вигукнула я. 

— Угу, — відказав Загородній, жуючи шматочок мого ж десерту. 

Коли ми доїли, то я вже хотіла братися за тістечко Давида, та він, вихопивши тарілку, враз вигукнув: 

— Е, ні! Ти своєю поділилася, а я свою сам з'їм! 

— Так нечесно! — обурилася я. — Бій на ложках вирішить хто переможе! 

— Ну, добре! Я приймаю ваш виклик. 

Ця битва тривала майже п'ять хвилин, бо невдовзі ложка з руки Давида випала та полетіла прямісінько в офіціантку, яка встигла ухилитися від такої атаки. 

— Пробачте! — вигукнув Загородній, відвернувшись від мене. — Добре-добре, ти перемогла. Де ж навчилася так битися? 

Відламавши шматочок десерту, піднесла до вуст Давида, і той одразу проковтнув його, посміхнувшись. 

— Ми з братами частенько билися за матусині гомбовці, — засміялася я. — Я слабкий гравець, чесно кажучи. 

— О, то в мене проти них немає шансів, — піднявши руки догори, сказав Загородній. — І як я міг тобі програти? Таємна тактика, так? 

— Нєа, — відказала я з набитим ртом, — просто швидкість рук, і нічого зайвого. 

Нарешті доївши ми вже думали йти, та Давидові одразу хтось зателефонував. Діставши телефон з кишені куртки, він поглянув здивованими очима, а потім узяв слухавку. 

Пояснення слів: 

Околарії – окуляри; 

Файні – гарні; 

«Hello, students, today you have to submit projects. Therefore, the first ones will go…» – «Привіт, студенти, сьогодні ви повинні здати проекти. Тому першими підуть…»; 

Гомбовці – це пиріжки з сирного тіста, які спочатку готуються на пару, а потім посипаються паніровкою; 

Цімборашка – подруга;

Мацур – кіт.