Терьє Тведт - Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт

імперій у світовій історії. Я також вважаю це поняття за корисне, хай яке до нього політичне ставлення. Воно ж бо створює простір для досліджень, що могли б чіткіше з’ясувати зміни в політиці США впродовж історії, а також деталі поступового домінування цієї країни у світовій політиці. Поняття «американська імперія» також може засвідчити, що той, хто хоче зрозуміти історію, мусить вивчати імперії.

Отже, слова Кіссінджера в Пекіні вказують на те, що важливо розуміти історію відносин між американським світовим порядком і чимраз сильнішим Китаєм. А зрозуміти розвиток цих відносин ми можемо в ширшій історичній перспективі.

  Міфи та спротив

Як США — країні, заснованій британськими емігрантами, чиї батьки вперше перетнули океан у XVII—XVIII століттях, пливучи в «невідоме», — вдалося відплатити Британській імперії, стати наймогутнішою країною у світі й власноруч збудувати глобальну імперію в ім’я свободи?

Картина American Progress, яку написав Джон Ґаст 1872 року і яка висить у Музеї західного спадку в Лос-Анджелесі, може частково на це питання відповісти. На тій картині автор зобразив ентузіазм, пов’язаний із поширенням християнської цивілізації. У центрі пейзажу стоїть постать, яка ще довго втілюватиме головний наратив про Захід, — білявка-велетка, ангел або богиня, що тримає Біблію в правій руці й телеграфні дроти в лівій. Її фігура парить над місцевістю, вона лине зі гостинного та привабливого сходу на темний, майже моторошний захід, щоб принести туди світло цивілізації. На рівні її щиколоток ми бачимо символи підприємництва та родючості — білих чоловіків, що працюють із плугом і приборкують природу. На другому плані паротяги, що тягнуть вервечку вагонів, і вози завойовують природу від імені поступу, а тубільці злякано тікають за межі пейзажу.

Те, як факелоносці цивілізації сприймали себе, раз у раз було основою політики США. Поява США безпосередньо пов’язана з боротьбою за свободу проти британської імперії, і не лише неї. Саме американці першими взяли в руки зброю й успішно здобули незалежність від глобальної імперії Лондона. Однак політична культура цієї країни також сформована й іншою націєтворчою міфічною оповіддю, що її втілює Статуя Свободи в Нью-Йорку. У лівій руці вона тримає не Біблію, а Декларацію незалежності США, а біля її ніг лежать розірвані кайдани. Цей постамент зображує США як країну вільнодумства та здорового глузду, як дім для тих, хто любить свободу й тікає від гноблення та бідності. Зважаючи на такі наративи про історичну роль США, не дивно, що для багатьох американців цілком природно, що саме США нарешті поклали край британському колоніалізму, а Вашингтон під гаслом «свобода для колоній» опанував більшість світу.

Хоч США очолили першу антиколоніальну війну проти Великої Британії, однак ця країна утворилася внаслідок тривалих завойовницьких воєн, а в деяких секторах її економіки вирішальну роль відіграли раби. Після перемоги над Лондоном США почали експансію на захід, витісняючи тубільців із їхніх територій і перемагаючи іспанців та мексиканців на полі бою. Водночас чільні американські політики урочисто повторювали революційний і свободоствердний постулат із Декларації незалежності 1776 року: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними». Тож від моменту створення США була притаманна очевидна, але особлива подвійність у політиці й риториці, а також поєднання високих ідеалів із політикою з позиції сили.

Образ США як носія «факела цивілізації» був головний і в легітимізації зовнішньої політики держави в ХХ столітті, і зовсім не безпідставно. CША, як уже згадувалося, суттєво посприяли розпаду європейських імперій — спершу німецької й італійської, відтак французької та англійської й насамкінець радянської в 1980—1990-х. Країна до того ж очолила глобальну боротьбу проти тоталітарних ідеологій і систем, а також рух поширення ліберальної демократії та ідей про суверенітет націй[298]. США, беззаперечно, посприяли глобалізації світу, унаслідок якої, з одного боку, різниця між найбагатшими й найбіднішими неабияк зросла, а з другого боку, у багатьох людей з’явилося більше грошей, поліпшилося здоров’я і зріс рівень освіти. Це сталося в століття США, коли вони «стояли на варті», і почасти як наслідок їхньої політики. Це було наслідком стратегії, яка відповідала інтересам США — і в боротьбі проти європейської колоніальної системи, і в обмеженні впливу СРСР та Китаю. І хоч якими були наміри, через цю стратегію політично-військовий вплив США зріс, а американські підприємства стали економічно могутнішими.

Однак навколо ролі США як моделі суспільства й політичного áктора вже тривалий час точаться дебати. «Я готовий любити всіх людей, крім американців», — писав британський письменник Семюел Джонсон 1778 року[299]. Антиамериканізм Джонсона — це ранній вияв майбутнього потужного політично-ідеологічного напрямку в Європі, який лише посилився, коли США в ХІХ столітті сприймали як символ поверховості сучасного капіталізму. США знищили старі традиції та звички, пожертвувавши всім заради прибутку. У XVIII столітті нідерландець Корнеліус де Пау, придворний філософ Фрідріха ІІ[300], писав, що Новий світ не дбав про людей. Його «так обдарувала природа, що все, що він має, або нице, або бридке»[301]. Де Пау був певен, що в майбутньому виявиться, що «завоювання Нового світу […] було найбільшою катастрофою, яка вражала людство»[302]. Після двох візитів до США Кнут Гамсун 1889 року видав книжку «З духовного життя Америки», просякнуту скепсисом. Тут він критикував не лише політику, мову, пресу, літературу й мистецтво цієї нації, а й штиб життя і ту форму поверхової сучасності, що її уособлював американський капіталізм[303]. У 2003 році британський історик Саймон Шама підсумував ситуацію: «Наприкінці ХІХ століття стереотип про жахливого американця — ненаситного, хвалькуватого найманця й бундючного шовініста — був частиною європейського мислення»[304].

Саме через паралельне існування потужного антиамериканізму й повсюдного звеличення американської винятковості історичну роль США часто інтерпретують надто вузько.

  Географія й економіка

США поступово розвинули незвично потужну економічну основу своєї позиції як наддержави. Економічні та технологічні здобутки країни перетворили її на таку собі вітрину капіталізму такими швидкими й потужними темпами, про які Англія, Франція або Німеччина могли лише мріяти. США побудувала строката мішанка з підприємців, релігійних філософів, вільнодумців і практиків, заручившись підтримкою держави та повсюдним використанням рабської сили, зокрема в першій половині ХІХ століття. Пізніше розбудові сприяла набагато дешевша й умотивованіша робоча сила — невпинний потік іммігрантів.

Фундаментальною передумовою успіху США була її географія й багатство на ресурси. Перший етап промислової революції в США здійснювали на східному узбережжі і вздовж деяких річок. Система водойм тут подекуди була подібна до тієї, яка існувала в Північно-Західній Англії, на що вказує зокрема назва одного регіону — Нова Англія. Як і в Англії, промислову революцію у США в проривній фазі урухомлювала вода. Саме завдяки водяним колесам і водяним шляхам США змогли розгорнути текстильну й паперову промисловість так швидко[305].

США рано стали частиною цієї першої, справді глобальної промисловості як великий експортер бавовни й незабаром як чільний виробник готових товарів із текстилю. Регіони нижче за течією Міссісіпі неабияк пасували для вирощування там бавовни. США вкрай вдало викупили землю, суттєво розширивши орний ареал і ще підвищивши значення району вздовж Міссісіпі. Так, у 1803 році президент Джефферсон придбав усю Луїзіану в Наполеона та Франції. Говорячи про цю оборудку,