Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 51

     Макс.

- Перепрошую, я Вас знаю? - цікавлюся у незнайомки, яка перестріла мене майже біля мого будинку.

- Ви мене ні, але я Вас знаю. - знервовано відповіла жінка середніх літ.

- Он як. То що змусило Вас до пізньої ночі чекати мене тут під під’їздом, наражаючи себе на небезпеку? - поцікавився в неї.

- Скрута. - пересмикнула плечима жінка. - Вибачте, досі не пояснила хто  ж я. Мене звуть Іриною, і я помічниця Едуарда.

- Ясно. - сухо відповів їй.

     На цьому місці нашої розмови від цієї жінки в мене різко почалася відраза.

- І до побачення. - розвернувся та навіть встиг зробити декілька кроків у напрямку своєї домівки.

- Зачекайте. - окликнула жінка. - Я володію досить цікавою інформацією, яка стовідсотково стане Вам у нагоді.

     Я зупинився та обернувся.

- Чому я маю довіряти людині Едуарда? Не помилюся, якщо назву Вас його спільницею.  Адже так?

     Жінка розгублено зам’ялася, опустивши очі.

- Це не зовсім так… - почала виправдовуватися.

- Авжеж! - я примружив очі. - Хай буде так, зроблю вигляд, що Вам повірив. Ой, я це вголос сказав?

     “Ця розмова ще більше почала дратувати. Та воно і не дивно. З якого переляку ця особа взагалі вирішила, що може ось так, знайти де я мешкаю, і чатувати на мене, наче та злодійка! Хай назве мені хоч одну причину чому я маю її слухати, ба більше - довіряти, бо в неї є якась інформація… 

      Маячня якась!”

- Надобраніч! - вигукую і знову роблю чергову спробу потрапити до будинку.

- Зачекайте. - сіпається вона в мій бік і хапає за руку.

      “А от цього вже точно не терплю - коли невідома мені людина ось так безцеремонно хапає мене…”

     Мої брови сходяться на переніссі. Спочатку дивлюся їй прямісінько в очі, а потім переводжу погляд на її руку. Відпустила мене відразу, наче обпеклася.

- Вибачте! Вислухайте мене, будь ласка, всього хвилину… - благальним тоном продовжила вмовляти мене.

- Хвилина пішла. - відповідаю, бо розумію, що це єдиний шанс спекатися цієї Ірини. 

- Одразу хочу додати, я бувша помічниця Едуарда. Сьогодні він позбувся мене. Викинув на вулицю… - почала схлипувати вона.

- Співчуваю, то до мене завітали, бо Вами керує бажання помсти? Чи я помиляюсь? - запитав, а сам уважно спостерігаю за нею.

- Та-ак, - почала заїкатися. - але не тільки. Мною також керує почуття справедливості, адже від його рук ледве не постраждали невинні люди: Ви, Марія.

     “Як гарно “співає”, аж заслухався! Швидше за свою шкуру переймається, та намагається здаватися білою та пухнастою!”

- Ось. - після цих слів, жінка витягла зі своєї сумочки срібну флешку. - Тут досить компромату на Едуарда. Вистачить, щоб він більше ніколи Вас не чіпав, і навіть для того, щоб оплатити борг Марії та викупити в нього її сімейні коштовності. 

- Ви підставили невинну дівчину. - гримаю на неї.

- Він мене змусив. - підвиває, а очі бігають.

      “Змусив! Не здивуюся, якщо ця Ірина сама генерувала значну кількість ідей!”

- Що з мене? - без надмірних емоцій запитав.

- Трішки грошенят підкиньте, доки не влаштуюся на нове місце. - благально продовжила вона.

- Скільки? - уточнюю.

- Декілька тисяч доларів. Але повірте, сумма яку завинила Ваша подруга набагато, набагато більша. -  зробила акцент на передостанньому слові, навіть повторила його двічі для підсилення ефекту.

- Зачекайте мене тут. - відповідаю Ірині. - Я візьму вдома готівку та перевірю флешку, чи Ви бува не розігруєте мене з метою виманити гроші.

- Так-так! Без проблем! Повірте, інфа, яка там, того варта. Всі його брудні схеми та оборудки. 

- Що ж самі не спробували витиснути з Едуарда значно більшу суму, поквитатися напряму за те, що, як Ви стверджуєте - викинув Вас на вулицю? - поцікавився в неї.

- Я людина маленька! Це Ви маєте: гроші, владу, статус, а мене закопають десь у лісі, ніхто шукати не буде! - пояснила бувша помічниця.

- Думаєте, коли спливе те що на флешці, він не запідозрить Вас першою? - підозріло запитав я.

- Все зроблено дуже обережно і вже давно! Я взагалі, як би не маю доступу до цих даних! Тож навряд чи він запідозрить саме мене! - з нотками пихи в голосі відповіла на моє питання.

     “Я ж лише кивнув і пішов, нарешті, до свого будинку! Цікаво, все ж таки поглянути на те, що зберігає в собі ця флешка. Які  таємниці здатна відкрити ця річ?”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍