Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 52

     Марія.

    Не відпускала Марка доки не дізналася від нього усі подробиці. Мене цікавило все, навіть, на перший погляд, незначні дрібниці.

    Невже його колега виявився зрадником? Нічого собі. Тоді і не дивно, що Едік знав усі подробиці мого з Максом роману, який щойно почав зароджуватися. Саме це, вплинуло на рішення Едуарда відіслати мене швиденько додому та розірвати зв’язок між нами.

     Ще більше тепер пишаюся, який класний в мене дядько. Не розгубився, і все так класно вигадав. А потім удвох втерли носа тому покидьку, зірвавши його аферу. 

- На добраніч! - промовив Марк і поцілував мене легенько у чоло. - Маю надію, що цю ніч ти проведеш у ліжку. - наголосив.

- Така твоя доля. Витягувати мене з усіляких негараздів. - кепкую я. 

- За що така честь та щастя? -цікавиться в мене.

- Відпрацьовуєш! - видаю не замислюючись. - Пригадай, хто допоміг тобі зблизитися з Емілією. - задоволено посміхаюся, бо знаю, цього факту він не заперечить.

- Мала шахрайко! Я вже давно відпрацював! Тож всі ставки тепер роблю на Макса.

- Що-о!? - обурилася.

- Передам урочисто шефство над тобою! 

- Ти-ти, ти цього не зробиш! - розгнівано вибухаю і намагаюся наздогнати, але він увесь час вислизає.

- Щось я не пам’ятаю, щоб хтось змушував тебе з ним цілуватися! - тепер вже він з мене кепкує, а я взагалі не рада, що почала цю розмову. 

- Ось! Як і обіцяв, доставив тебе до твоєї квартири! - видає і чемно чекає доки я відчиню. 

     Щойно озирнулася на нього, як він одразу почав імітувати наші з Максом обійми та поцілунки. 

     “Ну нічого, нічого! Я запам’ятаю”, - закочую очі під лоба і нарешті відчиняю вхідні двері.

- І тобі на добраніч! - гримаю сердито.

     “Та чомусь довго на нього сердитися завжди не виходило!”

     Лишившись наодинці, мене знову накрили спомини тих самих поцілунків з Максом. 

    Често, страшно зізнатися як його присутність діє на мене. Наче полум’я запалюється у грудях, кожного разу коли він опиняється поряд. Кров одразу приливає до обличчя, варто йому хача б прошепотіти щось на вушко, а від дотиків, метелики всередині починають оживати і  щосили тріпочуть своїми тендітними крильцями. А якщо це і є кохання? Навіть, якщо ще ні, то  зараз за крок від нього, вже точно.

 

      Макс.

     А Ірина дійсно не збрехала. На цій флешці просто вражаюча кількість схем і оборудок Педуарда. Описано все в таких дрібницях, разом з датами, чеками і рахунками. За таке не шкода і заплатити.

    Ще раз переконуюсь в правдивості прислів’я - “Не рий іншому яму – сам туди впадеш”. Ось так і сталося з Педуардом. Варто було йому спробувати підставити іншого, як сам опинився під прицілом! 

    Це ще добре, що Ірина вирішила піти саме до мене. Все що в мене на меті - допомогти Марії розрахуватися з Едіком, не більше, адже я не кровожерливий. Та за це, він має пообіцяти триматися якомога подалі від нас і наших сімей. 

     На мою думку не найгірне покарання!

    Дістав з карману стільниковий телефон і надрукував сповіщення,- “На добраніч Машульо! Солодких снів! Побачимося завтра!”

    Одразу так тепло на серці стало. Навіть зловив себе на тому, що посміхаюся. 

    Життя все ж таки дивна штука, і я все більше й більше впевнююсь в тому, що випадковостей просто не буває. Кожна людина дається нам для чогось: хтось рятує, хтось дарує досвід, хтось зігріває, хтось лікує, а хтось вчить кохати…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍