Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

Ферроль і Вільсон замкнули головні ворота і, увійшовши до будинку, почали будити Кресса.

Той встав неохоче, здивовано протираючи очі.

- Підйом! Свистати всіх нагору! - крикнув Вільсон і повернувшись до Ферроля, спитав:

- У будинку є зброя?

Ферроль машинально кивнув головою.

- З тієї зброї, що дали на ремонт – карабін Барнсайда та піхотна рушниця Шарпа.

- Вони стріляють?

- Шарп може заклинити, але, гадаю, рідко, а Барнсайда я вже зробив і пристріляв. Ще є револьвер.

- Даси мені Шарп...

- Краще я його візьму. Якщо заклинить, я знаю, що з ним робити, - сказав Ферроль. - Шарпівська рушниця легша, а Барнсайд зручніший завдяки прицілу.

- Добре, гарпун їм у горлянку! Неси зброю та погаси всі вогні. Вони можуть видати нас...

Ферроль наказав Крессу принести зброю та патрони. Вони з Вільсоном вийшли з дому, обмірковуючи ситуацію.

 Повернулися Харита з Фабіаном, повідомили, що все зачинено.

- Слухай, моя дівчинко. Сховаєшся в будинку...

Харита здивовано дивилася на батька.

- Нам доведеться захищатися, - пояснив Ферроль, обіймаючи та цілуючи її. – Наш дім – це власне старий блокгауз з міцними стінами… Так надійніше…

- Але що поганого ми зробили цим людям? – запитала Харита здивовано.

– Це бандити. Вони не розбирають – поганий, добрий... Ми чимось ненависні їм, незрозумілі... А незрозуміле завжди викликає протест...

- Скоріше навіть наймані вбивці, - додав серйозний Фабіан. - Пане Ферроль, ви можете розраховувати на мене. Маєте чим захищатися?

- У нас всього дві рушниці.

- Маю револьвер, - сказала Харита.

— На такій відстані та й у темряві револьвер мало чим допоможе, — промовив Фабіан. - Але, хоч щось...

- Фабіане, якщо ви згодні допомогти нам... Ми візьмемо рушниці, а вам дамо револьвер. Принаймні налякати когось можна... Ви вмієте стріляти? - запитав Ферроль.

- Так, - відповів Фабіан. - Батько вчив мене. Якось ходили на полювання.

- Ну, цього тренування мало...

У цей час пролунали вигуки з берега.

- Вони причалили! Швидко на стіни, сто чортів їм у глотку! - крикнув Вільсон. - Том, я беру на себе ліву сторону стіни, а ти праву! – промовив Ферроль.

– Давай навпаки. Ліва сторона менш укріплена, ніж права, а мені доводилося воювати, досвід є, - сказав Вільсон.

- Послухай, Томе, давай не сперечатися! – вимогливо сказав Ферроль. - Мені, зброяру, довелося постріляти не менше! Крессе, підеш з Томом на праву амбразуру, допоможеш йому!

Старий моряк неохоче крекнув.

- Єсть, адмірале! Кресс, за мною!

Блідний юнак, давно вже протверезілий, узявши коробку з патронами, пішов із Вільсоном на правий мур.

- Ну, а ми з вами, Фабіане, спробуємо тут постояти. Може, ще вийде все залагодити..., - сказав Ферроль.

- Не думаю. Я трохи знаю цього Рекастера та його зграю.

В цей час приглушений гул на березі перейшов в окремі вигуки та крики. Десяток вогнів рушив у напрямку воріт і пролунали удари.

- Гей, відкривайте! Чуєте? Інакше підсмажимо вас на повільному вогні!

Якісь чорні люди почали бити у ворота.

Над стіною піднялася сувора постать Ферроля.

- Гей, там, унизу, чого ви хотіли? Що за галас? Зараз ніч, не час для прийому гостей!

- А, пане феєрверкер! Відкривай, чаклун, бо гірше буде! – крикнув хтось знизу.

- Де твоя відьма? Ану, давай її сюди на народний суд!

- Покажи нам свої чарівні квіточки!

Ферроль зібрався з духом і сказав:

- Я прошу дати нам спокій. Ми ні в чому перед вами не завинили... Усі обов’язки виконали.

- Зачекайте, дайте я спробую їх вмовити, - втрутився Фабіан, підводячись на стіну. - Слухайте, я з вашого острова. І я прошу вас розійтися! Цей форт - оселя мирних людей, до того ж - приватна власність. Ці люди ні в чому не винні!

- А, пан художник! Швидко ви перекинулися на їхній бік, - промовив хтось у темряві єхидним голоском.

- Та він їхню чаклунку голубить! - підхопив інший, і п'яний сміх розкотився берегом.

Посипалися сальні та грубі жарти.

- Забирайтеся геть! Відійшли від воріт! – грізно крикнув Ферроль.

І тут раптом ніч розрізав постріл, лопнув гучно, заглушаючи на мить шелест хвиль.

З голови Ферроля, що стояв поряд із Фабіаном, злетів капелюх, чоло стало теплим.

- Пригніть! - крикнув Фабіан, нагинаючи шию Ферроля за каміння муру.

По лобу Ферроля біг кривавий липкий струмок.