Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Чемний Щедрик не нахабнів і не цілував мені ручки. Він просто поклав мою руку на свою й повів тихою ходою вздовж алеї. Я б сказала, що відчуваю дежавю, але ж він не приніс мені дитячої каші й салату, як Кирило колись. Знав, що не візьму. Тому приніс підтримку й щире спілкування.

Ми намагалися говорити про відсторонені речі: про його спа-центр та похресника. Про те, що мені потрібно взяти академічну відпустку й на рік відтермінувати навчання. Про мій будинок та квіти, якими за звичкою, опікується його садівник...

Ось на цих словах Микита й погорів! Він же не міг знати, що після отруєння Софією, коли я повернулася додому з лікарні, Кирило теж взявся поливати мої квіти. Тому якісь хвилини я ще трималась, а потім приліпилася обличчям до його кожуха й вила, наче голодний вовк у морозну ніч.

Микита не заважав і я з подивом розуміла, що ці абсолютно різні чоловіки в поведінці зі мною неймовірно схожі. Адже «сивий граф» також давав мені можливість виштовхнути страшне горе й не чинив ніякого спротиву. Це дуже допомагало.

– Ну, все! Досить, Діано. Бо вже весь персонал у вікнах стирчить та роздивляється, як ти мене обіймаєш, – через деякий час почула я від Щедрика й скоро припинила свої стинання. Він спробував пожартувати, а наївна дурепа миттю повірила в те, що каже близька людина.

А він тобі вже близький? Ось тільки до слів не треба чіплятись! Звісно близький, коли мужньо зголосився принести у мій дім страшну вість. Привів допомогу й навіть зараз терпить оце мокре свавілля. То який же ще? Безперечно вірний і близький!

– Перепрошую, Микито. Знаєте, мені стає легше, коли поплачу на вірному плечі. А ще я не знаю, як висловити Вам свою вдячність за допомогу. Не дивлячись на те, що професор Ваш знайомий, він же злупив за лікування у три шкіри, так? І якщо за душевну турботу я віддячити не зможу, то чек прошу обов'язково передати мені. Розрахуватися самостійно я можу, – поруч з ним відчула власну силу колишня Діана, а Щедрик відхилився від мене та глянув дуже ображено:

– Діно, от чому ти така безсердечна? Я тільки почув чарівні слова про вірне плече й відразу стільки жорстокості. Скажи, а ти на моєму місці, згадала б про гроші?

– Звісно НІ. Вибачте, Микито. Нестабільний стан хворої голови дається взнаки. Не ображайтеся на мене, будь ласка, – знову підчепила я його під руку й схилилася на плече, бо світ невблаганно хитався перед очима.

– Я ніколи не ображаюся на тебе, бо маю аж дві доньки. А значить прекрасно розумію вашу плаксиву психологію. Ось для цього й потрібні чоловіки: щоб опікуватися слабшими. Забудь про числа та зателефонуй до вишу, щоб не хвилювалися. Або хочеш, я це зроблю. Мені не вперше за дочок домовлятися, – лагідно посміхнувся дід і я розуміла, що за його підтримки точно виживу.

– Ні, дякую. Я справлюся. Ви, як завжди, знову ведете мене у вірному напрямку, – протерла я мокрі очі та жадібно вдихала свіже морозне повітря.

– От і добре. До речі, в мене є одне настирливе прохання чи побажання. Це вже як хочеш, – знизав плечима Щедрик. – Коли вийдеш звідси, я б радив якийсь час пожити за межами дому. А тому запрошую знову до свого спа. Тобі ж подобається кухня Хосе. І я буду поруч.

– Може не треба, Микито? Бо я так зовсім до Вас переїду, – ляпнула я й не помітила, як заіскрилися при цих словах його очі.

– Та власне ти й так у матусиному домі живеш. А я сподіваюся, що знову в мене погостюєш. Подумай, дівчинко. Тобі наразі потрібна нейтральна компанія й бажано якомога більша. Радий був бачити тебе в кращому здоров’ї. Бережи себе і про все, що знадобиться відразу телефонуй, – ось тепер він обережно доторкнувся вустами до моєї замерзлої на вулиці руки та дбайливо провів до входу в корпус.

Я ніяк не відреагувала на цей жест Микити. Адже то його традиційне ввічливе прощання. Він завжди такий витончено чемний, хоч би каміння сипалося на голову, а «сивий граф» у своєму стилі.

Наразі в мене не було ні бажання, ні сил думати про його особливе ставлення до мене. А може я просто дозволяла комусь одному серед світів, час від часу, опікуватися мною? Бо велика й щаслива родина була дарована мені лише на мить, а до того й тепер в кращому разі поруч є лише одна надійна людина. Так, пані доля не дуже розбещує Діану довготривалим людським щастям. Це точно!

Розділ 5. Перша справа

На вперте прохання Микити я відповіла згодою й знову поселилася в одному з люксів готелю, на території спа-центру. Дивне в мене життя взагалі, бо все в ньому повторюється.

Минулого разу з лікарні мене забирав Кирило. Поливав квіти, варив кашу та став моїм чоловіком. Потім під час нашої нетривалої розлуки я вперше опинилася тут, серед зелених просторів комплексу Щедрика. Відпочивала в такому ж номері (тільки літом) та слухала солов’їний спів.

А далі я втратила найдорожчого й з іншої лікарні мене повіз уже Микита. І знову я в номері його готелю, але серед зими. Знову покоївки приносять мені зранку каву, а на обід Хосе зачаровує неймовірними стравами.

Так, саме тут за столиком, я відчула перший токсикоз, а потім народила Івчика. Час спливає невблаганно швидко й навесні ми вже будемо святкувати річницю з дня народження синочка. Ось тільки тато більше ніколи не підкине його в своїх сильних руках! Не розсміється щасливим богатирським сміхом... Але це заборонена тема і я намагаюсь якомога менше згадувати найчарівніші моменти та все частіше бачу в дзеркалі Діану Ковтун. Оте стійке й витривале стерво, що не має шансів на слабкість у житті.

Академвідпустку у виші мені надали та я оформила ще дещо. Маю на увазі індивідуальну трудову діяльність, у вигляді приватної агенції нерухомості «Діана». Звісно в «Новоселі» мені були б раді-радісінькі. Але я спалила всі мости та звично для себе перегорнула чергову сторінку.

– Вітаю, Діано! Значить не підходить тобі більше рідний колектив? – почула я з трубки грубуватий голос директорки «Новосела» Хрульової. В профільному бізнесі вона також була на кшталт провидиці. Завжди й усе дізнавалася першою. Спочатку про мій новий дім, а тепер і про власну справу.

– Доброго дня, пані директорко! Ви як завжди в курсі всіх новин? Так, я оформила бізнес з однойменною назвою та це зовсім не означає, що конкуруватиму з «Новоселом». Можете не хвилюватись. Плани у мене скромні: заробляти лише на особисті потреби і все, – відрізала я впевнено.