Олена Арматіна - Моя Капризуля, Олена Арматіна

- Я не голодна, - відповіла, трохи посунулася до Ліама, звільняючи місце для сина.

- Брехушка, - тихо зітхнув і обійняв одночасно і мене, і сина.

Я не бачила виразу його обличчя, але якимсь чином зрозуміла: він усміхається. А отже, анітрохи не хвилюється. Чого не могла сказати про себе:

- Ліаме, - покликала. - Навіщо потрібен цей Турнір? Я визнаю, що ти тато Аліма. Ти теж визнаєш його. Тоді навіщо?

- Так треба, люба. Для ісідіанців це право за народженням не очевидне. Я повинен довести всім, хто посміє засумніватися, що гідний стати твоїм чоловіком і батьком Аліма. Тим більше, що є ще Деніел і, можливо, Демісон.

- А до чого тут Демісон? І я не зрозуміла - ти що, робиш мені пропозицію?

- Я майже впевнений, що Демісон спробує видати себе за Деніела. І так, я вже вкотре роблю тобі пропозицію.

- Демісон уже видав себе за Деніела. Але це не означає, що він захоче відвоювати мене. І коли це ти робив мені раніше пропозицію? Я щось не пам'ятаю, щоб ти говорив мені про кохання.

- Демісон просто ще не розібрався в особливостях дипломатії Ісіди. А коли розбереться, то зрозуміє, що єдиний спосіб змусити поважати себе як правителя земель - це позмагатися на Великому Турнірі. Тим паче, якщо мова піде про таку спокусливу землянку та її сина. І якщо ти раптом забула, Капризуля, я не раз казав, що більше нікому тебе не віддам.

Оу. Ось як? Хоча, так. Саме це він і казав. Але ось такого омріяного для всіх "Я тебе кохаю" - так і не прозвучало. Ну, або я забула про це. Міг би, між іншим, і сказати.

- Ти сказав, що хочеш довести, що гідний мене й Аліма... Кому довести? Іншим володарям земель? Ти що - хочеш очолити землян?  І чи не для цього я потрібна тобі?

- Дівчинка моя, мені потрібна - ти. Саме ти. Для тебе я став тим, хто я є.  І мені й дарма не потрібен той шматок голої землі, який називається "табором землян". Чорт, цей ідіот Огго навіть назви для свого народу красивої не придумав.

Я надовго замовкла. Щось турбувало мене в словах Ліама. А ось що саме - я все ніяк не могла зрозуміти. Він не розмовляв так, як говорила проста людина. У його голосі звучали сила, впевненість, непохитність.

Але вранці всі сумніви вилетіли в мене з голови. На злегка прим'ятій подушці самотньо лежала квітка - ніжно-кремового кольору, з великими довгими пелюстками і дуже тонким ароматом. Першої миті я навіть злякалася, не виявивши поруч ні сина, ні Ліама.

Але, як виявилося, вони вже на повну займалися один одним, сидячи за накритим до сніданку столом прямо за моїм вікном, у саду. Як не хотілося мені до них приєднатися, все ж я вирішила спочатку прийняти душ. Тим паче, що в кутку ліжка лежав мій одяг. Той, у якому я приїхала в цей будинок, тільки випраний і ретельно випрасуваний.

Я прийняла душ, помилувалася на себе в дзеркало - не пам'ятаю, щоб моя шкіра коли-небудь виглядала такою відпочилою і сяючою. Вийшла до спальні, не поспішаючи вдяглася й підійшла до вікна, збентежено дивлячись на нього - пам'ятаю, вчора Ліам просто торкнувся його, і воно відчинилося. Мій чоловік помітив мене і, заклично посміхнувшись, вказав на вікно сусідньої кімнати.

Туди я й попрямувала. У вітальні, на низькому столі біля дивана стояла велика ваза, повна квітів - я навіть палець прикусила, розмірковуючи - хто саме поставив їх сюди. Слуги? Садівник? Чи Ліам? Композиція виглядала дуже милою, але досить дивною - стебла різної довжини, бутони теж підібрані за незрозумілим для мене принципом, кілька квіток і зовсім втратили свої пелюстки, що розлетілися по всьому столу.

Мені було б приємніше, якби це був сюрприз саме від нього.

Зніяковіло посміхаючись, я підійшла до відчиненого вікна, переступила через невеликий поріжок і опинилася в саду. Або, радше, посеред клумби, що сховалася в саду. У будь-якому разі, білі садові стіл і стільці з ажурними ніжками та яскравими подушками замість спинки й сідушки мали дуже романтичний вигляд. Та якщо додати до цього... шматок вуалі, що страшенно нагадує фіранку, якої бракує в моїй спальні, зараз зав'язану кострубатим бантом просто на гілці, яка нависає над столом, то милішої сцени й не придумати.