Катерина Федоровська - Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська

Розділ 24. Щире небажання

Що може зіпсувати казково свіжий ранок у горах, наповнений духмяними пахощами лісу й спокусливим ароматом кави? Для Ліни ця неповторна мить була остаточно зіпсованою, бо, усамітнившись із Ярою, почула ту третю умову, яку сумнівалася, що виконає.

- Я не в курсі, Ліно, як створилися наші світи й переходи між ними, - почала філософствувати Яра. - Але механізм такий, що активувати перехід із демонського світу ми можемо зі свого храму, застосувавши лише свою магію. Звісно, необхідно мати доволі сильний магічний потенціал, але в принципі, це не складна задача, посильна для будь-якого верховного демона. А от для того, щоб повернутися назад, потрібна людина із відьомськими здібностями. Якщо необхідна була б лише кров відьми, то, найімовірніше, демони просто вбивали б вас і малювали пентаграму вашою кров’ю. Але треба промовити ще й заклинання. Мабуть, демони могли б силувати відьом і наказувати їм, шантажувати чи навіть обпоювати чимось, щоб ті промовляли заповітні слова. Ось саме для того, щоб унеможливити таке, й передбачена третя складова активації – твоє щире бажання.

- Що? – перепитала Ліна спантеличено. Це вже взагалі було якесь знущання. Самій випроваджувати свого коханого, ще й щиро бажати цього.

- Так. Коли людина чогось сильно бажає, то випромінюються якісь флюїди, певний психічний струм, що дає поштовх для пробудження магічного поля. Тому увесь час демони намагалися підкупити, піддобрити чимось відьом, щоб вони справді бажали їм допомогти.

- Яро, це неможливо, - прошепотіла Ліна. – Я найбільше бажаю, щоб він залишився тут зі мною, а не переходив у свій світ.

- От це й проблема. Саме тому ми спершу планували пообіцяти тобі абсолютно все, що ти захотіла б. Але все пішло не за планом.

Знову гірко-гірко було на душі. Вони, виходить, дійсно, хотіли її підкупити. Від усього цього трохи віяло цинізмом та нещирістю.

- Ніхто не очікував, що події розгортатимуться саме так, - сумно продовжувала Яра. – Він і сам не думав, що закохається в тебе.

- А він справді кохає? – забринів холодним металом її голос.

- Так, Ліно! Це, безперечно, так. Я дядька дуже добре знаю, він сам на себе не схожий. Але, будь ласка, не демонструйте свої почуття перед Роєм, - прошепотіла на вухо подрузі Яра. – Бо він ще й доповість усе своїй сестричці. Ліара – таке мстиве стерво. Саміру буде важко і розрулювати всі проблеми, і тебе пильнувати.

- Я навіть не зможу потелефонувати йому або написати, - страждала вголос Ліна.

- Він не має вибору, - продовжувала наводити аргументи наполеглива демониця. - Річ у тому, що Вітарі дуже важлива для нашого храму, бо коли вставляєш статуетку у величезне зображення пентаграми, то ніби пробуджується богиня. Розумієш, вона не лише дає магію новонародженим демонам й посилює дорослих. Вона ще й може позбавляти магічних сил. Тобто із богинею нам буде врази легше перемогти усіх ворогів. Самір просто не має вибору, він повинен повернутися додому. Бо він дуже сильний демон, Ліно. Вважай, що ти просто відправляєш свого супергероя на завдання. Уяви, яка буде катастрофа, коли переможуть оті потвори, чорні камені або примари. А якщо вони почнуть масово потрапляти у ваш світ. Це буде хаос. Люди страждатимуть.

Яра замовкла, даючи можливість Ліні обдумати почуте. Безтурботно співали галасливі пташки, а на терасі зависло напружене мовчання.

- Так, це, певно, егоїстично думати лише про себе, - промовила Ліна.

- Ні, це чудово, що ти нарешті починаєш ставити передусім себе й свої почуття. Так і має бути, - юна психологиня все вправлялася у психоаналізі. – Але дай йому можливість врятувати ситуацію. Нехай герой проявить себе у всій красі. І не переймайся щодо Ліари. Йому байдуже, чуєш? Він хвилюється лише за сина, щоб той мав магічні здібності.

Про вовка промовка, як то кажуть. Самір вийшов на терасу й приєднався до їхнього кавування.

- Дівчатка, сніданок готовий. Треба вже снідати й висуватися, - не було завзяття в його голосі. Приречено й водночас ніжно поглянув на Ліну.

- Я спробую все зробити правильно, не хвилюйся, - гордовито йому сказала, наче ґедзь її вкусив. – Ви дуже щедро оплатили мої послуги. Тож намагатимусь розпалити своє  щире бажання.

От язик жіночий іноді живе своїм власним життям. І не хотіла ж звинувачень та сварок, а таке бовкнула. Самір розвернувся і зайшов у дім, спересердя грюкнувши дверима.

Так і снідали насурмлені. А збиралися наче ото в якийсь туристичний похід. З рюкзаками, компасом, розпізнавальними стрічками, щоб вішати на дерева.

- Це для того, щоб ти вдало сама повернулася до будинку. Щоб не заблукала в лісі, - пояснювала Яра, змотуючи білі стрічечки в клубок. - Там не проїдеш автівкою. А ти ж повинна потім повернутися безпечно до будинку і вже на ренджі поїдеш додому. Рендж, до речі, також тобі залишається. Бережи мою ластівку. Так, ще картки тобі віддати. Зараз всі паролі в додатках, все тобі покажу.

А після цілковитого влаштування подальшої долі Ліни, нарешті вибралися у той похід. Усі довгі години, поки блукали по горах, Ліна із Саміром жодним словом не перекинулися. Даремно Яра хвилювалася, що закохані милуватимуться у присутності Роя. Адже обоє були, наче похмуре грозове небо. І йшли навіть порізно.

За декілька годин нарешті дісталися до того заповітного місця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍