Анна Чмутова - Одне без одного, Анна Чмутова

Це про те, що вона збирається міняти політичний устрій їхнього міста. Не своїми руками. Вона тут, скоріше, каталізатор. А ще вона не розібралася з тими, хто вирішив свої навички образотворчого мистецтва показати на її дзеркалі. Її просили не пхати носа в чужі справи. А вона ніде не дала задню. Чи чекати їй далі на погрози? Чи вона вже змогла запхнути носа всюди, куди можна?

— А давай на вихідних поїдемо кудись? — пропонує несподівано й для себе. — За місто, в ліс. Я бачила, що в області здають будиночки з каміном і чаном на вулиці. М-м?

Дівчина мрійливо заплющує очі. Їй реклама цих будинків вже разів сто траплялась у соцмережах. Але на свята там були завантаження й шалена вартість. А зараз нічого не заважає Вірі плюнути на все й потягнути чоловіка в ліс. Якщо в них випробувальний термін, то чого б не скористатися цим із користю для всіх?

— Я не проти буду тоді, коли ти не будеш уходити від моїх питань, — Назар незадоволено морщить ніс, не відвертаючись від пасти. Вимикає під пательнею вогонь.

— Я тобі вже розповідала про міри безпеки після того, як у нас на дзеркалі малювати. З того часу, як ми обговорювали це питання в парку, нічого не змінилося.

— Тобто балончик — перцевий? — уточнює Гаєвський, накладаючи на тарілки пасту.

— Угу. У мене такий у рюкзаку, у Варвари має теж такий бути. Я не знаю, наскільки серйозно вона ставиться до ситуації, але я прошу носити з собою завжди хоча б щось для захисту, — зітхає дівчина.

Вона дійсно постійно нагадує сестрі, щоб та перекладала балончик із сумки в сумку. Перевіряти — ніколи не перевіряла. Але кожен раз сподівалась, що в сестри вистачає мізків захищати себе. Чи хоча б у неї працює інстинкт самозбереження.

— Більше не було погроз чи натяків?

— Ні.

— А справи всі довела до кінця з тих, що були тоді?

— Якщо чесно, зараз так багато проблем інших, що я не відстежую це питання.

— Вір-р-ра, — голос Назара на межі між ричанням і шипінням.

— Чого ти? Краще відкоркуй вино, — дівчина намагається залишати за собою безтурботність. Веде нігтем по плечу чоловіка й торкається губами ключиці. Навряд чи ці прості жести зможуть відвернути Назара від його думок, але спробувати Віра точно має.

— Я-то відкоркую, — береться за штопор і пляшку. — Але злитися не припиню. Ти безсовісна! Я хвилююся про тебе, а ти не можеш банально відстежити своїх клієнтів. Чи це так складно: сісти, звірити декілька дат і зробити проміжкові висновки?

— Гаразд, пробач, — Віра обіймає чоловіка, схрещуючи руки на його животі, губами втикається в ямочку на хребті. — Я не хочу, щоб ти хвилювався. І я обов’язково перевірю, хто ще залишився. Коли справи всіх доведу до кінця, я тобі повідомлю.

— Це теж не надає жодних гарантій. Може, твій клієнт зараз у запої. А через два місяці у нього буде бажання помсти.

— Не вигадуй. Ми ж не в індійському фільмі, — Віра відстороняється, сідає за стіл.

Коли й Назар сідає, поставивши на стіл тарілки, вона набирається сміливості. Закидає свої ступні на коліна чоловікові. Очі Гаєвського розширяються, а коли Віра вже збирається забрати ноги, накриває їх долонею.

— Смачного.

— І тобі.

— А стосовно попередньої теми, то ти не недооцінюй людей. Нам постійно всі говорять, що помста — це страва, яку треба подавати холодною. І твій цей месник може вважати так само. Тож нам треба з’ясувати, хто до тебе вломився у квартиру.

— Поліція мовчить. Ніхто сигналів не подає. Я не знаю, як шукати.

— Тобто ця людина не залишила відбитки пальців?

— Я не впевнена, що поліція дійсно їх знімала, а не просто вдавала це, — нервово сміється Віра. — Але я й нічого не можу сказати точно. Я тоді в такому шоку була, що не помітила, якби й правоохоронці в мене половину золота винесли із квартири.

— Дякувати Богові, що в тебе є Варвара. Вона в такі моменти спритніша.

— Агов! — Віра по-дитячому надуває губи.

— Ну все-все, — примирливо погладжує підйом стопи дружини. — Тоді треба щось інше шукати.  Камери у вас у дворі якісь є?

— Звідки? Це ж звичайні будинки. У нас навіть немає комерції на першому поверсі.

Назар зітхає.

— Треба з кимось проконсультуватися.

— З книжками Агати Крісті хіба що. Або можеш переглянути серіал про Шерлока.

Назар дивиться на Віру з докором. А вона, спіймавши його незадоволення, говорить:

— Давай переведемо тему. Я не хочу витрачати наш вечір на те, щоб обговорювати, хто потенційно хоче мене кокнути.

— Я тебе зараз сам кокну за слово «кокнути», — бурчить чоловік. — Але ти маєш рацію. Чим займемося?

— У тебе зовсім немає пропозиції? — Віра усміхається знову провокаційно.

— Ну, є деякі, — облизує губи, а Віра одразу помічає, як в очах Гаєвського запалюється вогник.

Свої пропозиції Назар їй демонструє одразу після вечері. І Віра зовсім не проти. Хіба що на хвилину відвертається й пише сестрі. Телефон відкладає, лише коли отримує від малої відеоповідомлення. З фону розуміє — Варвара вдома. Набридати їй повідомленнями на кшталт «перевір, чи провернула ти всі замки» не хоче, хоч і кортить.