Абір Мукерджі - Необхідне зло, Абір Мукерджі

подивитися на різьблення в храмі.

Він почервонів.

— Еротичні рельєфи?

— Точно. Виявляється, вона прихильниця цього жанру.

— Припиніть дражнити хлопця, Семе,— сказала Енні, опускаючись за стіл навпроти нас.

— Гаразд,— погодивсь я, саме якраз підійшов офіціант.— Я хотів оглянути територію храму. У щоденнику Ґолдінґа зазначено, що він призначив там зустріч. З’ясувалося, що його бачила там перша магарані Шубхадра.

Не Здавайся підняв на мене здивований погляд.

— Але зустріч було призначено о пів на сьому вечора, сер. І він на неї не прийшов.

— Ми помилилися щодо часу,— пояснив я.

Я повернувся до офіціанта і замовив омлет.

— У щоденнику ясно написано: «6.30 р.т., новий храм»,— запротестував Не Здавайся.

— Саме так,— кивнув я.— От тільки літери можуть позначати не вечір, а дещо інше. Наприклад, зустріч о шостій з Р.М., тобто прем’єр-міністром?

Не Здавайся так і подався вперед.

— З диваном?

— Саме так.

— А диван учора вранці там був?

— Він був там із магарані сьогодні вранці. І вчора вона теж там була, і я можу об заклад побитися, що вчора він також її супроводжував.

— Навіщо ж Ґолдінґу зустрічатись із диваном там? Чому не в кабінеті? І чому так рано?

— Не знаю,— знизав я плечима.— Можу лише припустити, що це має якесь відношення до того клятого звіту, який він готував. Полковник Арора почув, як Даве повідомив по телефону серові Ернесту, що має копію.

Не Здавайся обміркував мої слова.

— Отже, Ґолдінґ зустрічається з диваном, передає йому звіт і зникає?

— Майже,— погодивсь я.— Тільки не думаю, що він передав той звіт. Якби передав, навіщо обшукувати його будинок? Скоріше, Ґолдінґ хотів передати звіт нам, а не дивану. Саме тому і просив зустрітись із ним учора вранці. Може, звіт Ґолдінґа — ключ до розгадки?

— До розгадки вбивства Адгіра, сер?

— Можливо. Припустімо, на копальнях відбувається щось таке, про що королівській родині нічого невідомо. Скажімо, диван привласнює доходи. Під час переговорів із Англо-Індійською діамантовою корпорацією принц Адгір просить Ґолдінґа підготувати звіт, і в процесі роботи бухгалтер викриває шахрайство дивана. Даве, зрозумівши, що його застукали, влаштовує вбивство Адгіра, сподіваючись замести сліди. Але звіт він усе одно мусить отримати; до того ж потрібно переконатися, що Ґолдінґ мовчатиме.

Тож учора вранці він зустрівся з Ґолдінґом і спробував його підкупити, але бухгалтер був бездоганно чесним і від хабаря відмовився. Даве наказує його викрасти й обшукати будинок. Звіт могли там знайти, але, імовірніше, Ґолдінґ розколовся і розповів, де той лежить.

Я розмірковував уголос, і щоб усе це переварити, знадобилося кілька хвилин. У нас несподівано з’явився підозрюваний, який відповідав критеріям — принаймні, більшості з них,— ще й мотив міг мати.

— Що це означає для Ґолдінґа? — запитав Не Здавайся.

— Якщо ми не помиляємося, то нічого хорошого,— відповів я.

Розмова стихла, бо повернувся офіціант і поставив переді мною тарілку.

— Вони ж не вбиватимуть англійця? — прошепотіла Енні, щойно офіціант відійшов.— Їм це з рук не зійде.

— Це серйозна справа,— погодивсь я.— Якщо його вб’ють, тут буде повно поліцейських, але...

Фразу закінчив Не Здавайся:

— Але без тіла довести нічого не можна.

— Наразі віце-король бажає уникнути будь-яких сварок, які б перешкодили Самбалпуру вступити до Палати принців.— Я проковтнув шматочок омлету. Не Здавайся має рацію. На чилі кухар не поскупився.— Але все це лише припущення. Нам потрібно знайти звіт Ґолдінґа.

— І як це зробити? — запитав Не Здавайся.

— Я попросив роздобути його полковника Арору,— зізнавсь я.

Тут до їдальні увійшов слуга у лівреї.

— Капітане Віндгем, сер? — запитав він.— Маю повідомлення до вас від полковника Арори.

— Про вовка помовка...— підняв я брови.

Я подякував і взяв листа. Згорнений аркуш паперу без конверта. Я розгорнув і прочитав записку, написану від руки.

«Ваше прохання поговорити з Її Високістю принцесою Ґітанджалі переглянули. Дозвіл гарантовано за умови, що усі запитання Її Високості ставитиме міс Енні Грант.

Арора»

Я повернувся до Енні та Не Здавайся і переможно всміхнувся.

— Нам потрібен цей звіт.

Полковник Арора вже сидів за столом. У кришталевій попільничці жеврів недопалок, від нього вгору тягнулася стрічка блакитного диму і розвіювалася під вентилятором.

— Я збирався попросити його у Даве.

Не Здавайся та Енні я залишив у кабінеті Ґолдінґа, а сам прийшов до полковника.

— Не думаю, що він захоче поділитися з нами,— відповів я й обґрунтував свої підозри: диван зустрічався з Ґолдінґом учора вранці, і він може бути причетним до зникнення бухгалтера.— Мусимо щось вигадати.

Полковник пригладив бороду.

— Можу запропонувати інший спосіб,— сказав він.— Охорона палацу під моєю юрисдикцією. Тож я маю доступ до ключів від усіх кабінетів у приміщенні, включаючи і його кабінет.

— Якщо диван заради того, щоб отримати звіт, здатен на викрадення англійця,— не погодивсь я,— навряд чи він триматиме документ там, де його легко знайти.

— У нього в кабінеті десь стоїть сейф,— промовив полковник, піднявши сигарету і зробивши затяжку.

— Тільки не кажіть, що серед придворних є ведмежатник!

— Навіть краще за це,— посміхнувся він.— Його Високість магараджа має чудову звичку розправлятися з посланниками, що приносять погані новини. Шість років тому, коли в опалу потрапив попередник теперішнього дивана, я отримав завдання виставити бідолаху з кабінету. Даве мусив з’явитись у палаці лише за день. Увесь цей час усі ключі були в мене, і я запобігливо зробив дублікати, включно з ключем від сейфа — на випадок, якщо оригінали загубляться. Ну, ви мене розумієте.

— Авжеж,— кивнув я.— Запитання в тому, коли ж краще шукати. Диван поїде на полювання з принцом Пунітом?

— Фіцморіс точно поїде,— відповів полковник.— Гадаю, Даве також. Але навіть за його відсутності у приймальні сидить секретар. Ліпше спробувати увечері, коли секретар піде.

— Добре,— погодивсь я.— В ідеалі було б знайти звіт сьогодні, переглянути й повернути ще до того, як уранці повернеться секретар. Якщо документ у кабінеті, звісно.

— Так,— кивнув полковник.— А які ваші плани на сьогодні?

— Їду на полювання,— заявив я.— А до того хочу почути відповіді кількох жінок.

Тридцять

  ро що її запитувати?

На вулиці було вже спекотно, ми з Енні йшли за полковником Аророю до Баньян Махала. Такий собі палац у палаці